Смарагдова книга

— Подалі звідси! — я побігла ще швидше. Порцеляна у вітринах, повз які ми пробігали, тихо дзвеніла в такт.　

Ґідеон схопив мене за руку.　

— Я з тобою! — сказав він. — Я тебе не залишу саму. Десь за нами в коридорах хтось вигукував наші імена.　

— Не хочу, — видихнула я, — не хочу ні з ким говорити. Ґідеон стиснув мою руку ще дужче:　

— Я знаю місце, де наступні кілька годин нас ніхто не знайде! Гайда!　

РОЗДІЛ 12

З інквізиційних протоколів домініканського патера Жан-Петро Барібі Бібліотека університету в Падуї　

(Розшифрував, переклав і опрацював доктор М. Джордано)

27 червня 1542 р.

Без мого відома панотець Домінік із Третього ордену знайшов якогось пана, вельми сумнівної репутації, аби здійснити обряд вигнання злого духа та вилікувати свою доньку Елізабетту нібито від одержимості. Коли звістка про цей бездумний замір дійшла до мене, було вже пізно.　

Потрапивши до капели, де відбувалося це неподобство, я, втім, не зміг завадити юній особі випити підозрілий еліксир, від якого у неї пішла піна ротом, закотилися очі й почалися марення. Панотець Домінік тим часом окропляв її святою водою.　

Внаслідок таких дій, які я сміливо називаю «тортури», тієї ж ночі дівчина втратила дитя. Перед від’їздом батько безсоромно хизувався тим, як здобув перемогу над демоном. Сповідь Елізабетти, що перебувала під дією еліксиру та болю, він ретельно записав (що доводить його навіженство). Коли він хотів вручити мені цей документ з подякою, я відкинув цю пропозицію — хоча я впевнений, що моя доповідь Главі Конгрегації натрапить на цілковите нерозуміння. Хочу лише докласти власний звіт про подію, щоб цей священик втратив ласку покровителів, втім, на це мало надії.

Містер Марлі насупився, коли ми увірвалися до кімнати з хронографом.　

— Ви що, не зав’язували їй очі… — почав він, але Ґідеон перепинив його:　

— Сьогодні ми з Ґвендолін елапсуватимемо разом у 1953 рік, — пояснив він.　

Містер Марлі взявся в боки.　

— Ви не маєте права це робити! — заявив він. — Сьогодні ваш час потрібен для операції «Чорний Турмалін і Сапфір». І якщо ви раптом забули — вона починається зараз.　

На столі перед містером Марлі стояв хронограф, і самоцвіти мінилися у штучному світлі.　

— План змінився, — відрубав Ґідеон і взяв мене за руку.　

— Я нічого про це не знаю! І вам не вірю, — містер Марлі аж пашів люттю. — В останньому розпорядженні чітко сказано…　

Просто зателефонуйте нагору й уточніть, — перебив його Ґідеон, показуючи на телефон, який висів на стіні.　Саме так я і зроблю!　

Містер Марлі пішов до телефону. Ґідеон відпустив мене та схилився над хронографом, а я тим часом так і стояла біля дверей, немов манекен. Тепер, коли вже не треба було тікати, я враз знерухоміла, заціпеніла, наче музична скринька, що раптом зупинилася назавжди. Навіть биття власного серця я більше не відчувала. Так наче я мало-помалу перетворюювалася на камінь. Думки в моїй голові мали б кружляти, як скажені, але цього не відбувалося. Усе зникло, усе, крім тупого болю.　

— Ґвенні, все готово, іди до мене, — Ґідеон вирішив не чекати, поки я виконаю його прохання, і, не звертаючи уваги на протести містера Марлі («Нічого не чіпайте! Це моя робота!»), притягнув мене до себе, взяв мою мляву руку й обережно встромив палець в отвір під рубіном.　

— Я стрибну слідом за тобою.　

— Я негайно повідомлю вашого дядька, що ви не підкоряєтесь правилам, — погрожував містер Марлі, знімаючи слухавку.　

Я встигла лише побачити, як він набирає номер, і розчинилася в потоці рубінового світла.　

Приземлившись у цілковитій темряві, я заходилася обмацувати стіну, шукаючи вимикач.　

— Дозволь мені, — почула я голос Ґідеона, який беззвучно приземлився позаду мене.　

За дві секунди під стелею слабо спалахнула лампочка.　

— Як швидко все сталося… — пробурмотіла я.　

Ґідеон обернувся до мене.　

— Ох, Ґвенні… — ніжно мовив він. — Мені так шкода!