Смарагдова книга

— Яка ж ти гарненька! — мадам Россіні, сяючи, подивилася на Леслі, а останнє слово з її вуст прозвучало як «раненька».　

— Я теж так думаю, — підтакнув Рафаель.　

Гідеон скинув на нього цікавим оком. Невідь-як він вирвав у Фалька згоду скористатися костюмерною мадам Россіні (може, Ґідеонів дядько був-таки овечкою у вовчій шкурі, а зовсім не навпаки?), і це після тих неприємностей, які ми влаштували нині Вартовим. Усі ми — включаючи Леслі й Рафаеля — отримали офіційний дозвіл вибрати собі вбрання для вечірки в Синтії під керівництвом мадам Россіні. Вечоріло, коли ми зустрілися біля входу, а Леслі так хвилювалася (як-не-як їй дозволили зайти в сам штаб!), що пританцьовувала на місці. Хоча вона й не побачила жодної з тих кімнат, що я їй описувала, бо я провела її лише непривабливим коридором до костюмерної, Леслі все одно нетямилася від захвату.　

— Ти теж це помітила? — прошепотіла вона мені. — Тут витає запах загадок і таємниць. О Боже, як же я це люблю!　

Тож не дивно, що у самій костюмерній вона мало не зомліла. Потрапивши сюди вперше за інших обставин, я почувалася б так само. Раніше я вважала, що ательє мадам Россіні — це райський сад на землі, але костюмерна його набагато перевершувала.　

Та, по-перше, я вже призвичаїлася до пишних суконь, а по-друге, у мене в голові та в серці були зараз цілком інші речі.　

— Певна річ, не всі ці костюми пошила саме я, це зібррання Варртових, яке почали збирати дві сотні років тому і відтоді постійно поповнюють.　

Мадам Россіні зняла з вішака трохи вицвілу бальну сукню з пишними мереживами, і Леслі зачаровано зітхнула.　

— Справжні костюми просто вражають, але сучасним мандрівникам у часі вони як коррові сідло, — вона дбайливо повернула сукню назад на вішак. — Навіть костюми, пошиті для попередніх поколінь, уже не відповідають сучасним вимогам.　

— Тобто всі ці чарівні сукні тут повільно помирають? — Леслі співчутливо погладила мереживну бальну сукню.　

Мадам Россіні знизала плечима.　

— Це дорогоцінний наочний матеріал, навіть для мене. Але прравда твоя, дуже шкода, що їх так рідко надягають. Тому ррозпрекрасно, що ви опинилися тут сьогодні ввечеррі. На цьому балу ви будете найкрасивішими, mes petites[52]!　

— Це зовсім не бал, мадам Россіні, а нудна вечірка, — зауважила Леслі.　

— Вечірка нудна настільки, наскільки нудні її гості, — жваво заперечила мадам Россіні.　

— Точно, ви читаєте мої думки, — сказав Рафаель і подивився на Леслі, схиливши голову набік. — Як щодо Робін Гуда і леді Маріон? Вони ж абсолютно зелені, — він начепив на голову крихітний дамський капелюшок із розмаяним пір’ям. — Тоді всі одразу зрозуміють, що ми прийшли разом.　

— Гм-м-м… — замислилася Леслі.　

Мадам Россіні весело наспівувала:　

— О, яка ж це радість, яка втіха! Юні леді та джентльмени et une fête déguisée[53], — що може бути краще?　

— Я придумав, — прошепотів Ґідеон прямо мені на вухо. — Послухай, ви маєте трохи її відволікти, аби я знайшов шмаття для нашого стрибка в 1912 рік. — А вголос промовив: — Якщо дозволите, мадам Россіні, я вдягну ту зелену штукенцію, яка була на мені вчора.　

Мадам Россіні миттю обернулася до нас.　

— Зелену штукенцію, ви сказали? — Її брова підстрибнула вгору.　

— Він… має на увазі сурдут кольору морської хвилі зі смарагдовою застібкою, — швидко пояснила я.　

— Так, і всі ті причандали, — люб’язно посміхнувся Ґідеон. — Зеленіших уже не буває.　

— Пррричандали! Отакої, які невдячні людиська!.. — мадам Россіні сплеснула руками, та не стримала посмішки. — Отже, кінець XVIII століття… це для нашого маленького бунтівника. Зараз пошукаємо відповідне вбррання для нашої лебедоньки. Боюся тільки, у мене немає зеленої бальної сукні для цієї епохи…　

— Забудьте про епоху, мадам Россіні. Ті, хто прийде на вечірку, все одно нічого в цьому не тямлять.　

— Головне, щоб на вигляд сукня була старовинна, довга та пишна, — докинула Леслі.　

— Ну гаразд, — із жалем мовила мадам Россіні.　

Ми з Леслі нетерпляче йшли за нею по кімнаті, наче цуценята, яких заманюють смачною кісточкою. Ґідеон пірнув між стійками з одягом, а Рафаель і далі приміряв дамські капелюшки.　

— О, тут є одна сукня… просто тобі цукерочка… сліпуча зелена тафта й тюль, з Відня, 1895 рік, — сказала мадам Россіні й підморгнула нам. Маленькі блискучі очі та закоротка шия робили її схожою на черепаху. — Цей колір чудово пасує до баррви морської хвилі того суррдука, що його вибрав маленький бунтівник. Хоча з погляду стилістики таке поєднання — катастррофа. Так наче Казанова пішов на бал з імперратрицею Сіссі[54], якщо ви ррозумієте, про що я…　

— Як ми вже говорили, гостям на тій вечірці буде до спини, — сказала я, і мені перехопило подих, коли мадам Россіні зняла зі стійки сукню імператриці Сіссі. І справді цукерочка!　

— Ну й одоробало! — розсміялася Леслі. — Якщо ти в ній розвернешся, то поскидаєш усе зі шведського столу.