Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Поховальна служба відбудеться завтра в баптистській церкві. Щоб уточнити час, зателефонуйте преподобному Скроґґінзу. До поховання тіло Рут перебуватиме в Будинку ритуальних послуг Джона Райдаута в Бірмінгемі.

Нам всім бракуватиме її доброти й усміхненого обличчя, і кожен, хто знав «міс Рут», гостро переживатиме цю втрату. Наші окремі співчуття та слова підтримки Іджі й Куксі.

Дот Вімз

Супермаркет «Піґґлі-Віґґлі»

Бірмінгем, Алабама

13 вересня 1986 р.

У суботу, вирушаючи на закупи, Евелін Кауч завжди сідала за кермо великого Едового «Форда ЛТД», бо він був більш місткий. Але паркуватися в ньому було складно, ось тому Евелін уже п’ять хвилин сиділа в машині, чекаючи на звільнення місця в кінці паркувального майданчика, поки якийсь дідусь завантажував покупки у своє авто. Ще три хвилини в старого пішло на те, щоб забратися в кабіну, знайти ключі й нарешті від’їхати. Але не встигла Евелін зрушити з місця, як із-за рогу з’явився трохи побитий червоний «фольксваген» і прожогом втиснувся на ділянку, якої вона весь цей час чекала.

Двоє худющих дівчат-підлітків у коротких джинсах, гумових шльопанцях і з жуйкою в роті вийшли з машини, захряснули дверцята й пройшли повз неї.

Евелін опустила вікно і сказала одній з них, у майці з написом «Елвіс не помер»:

— Перепрошую, але я чекала на це місце, а ви в’їхали туди просто в мене під носом.

Дівчина з насмішкою глянула на неї й сказала:

— Погляньмо правді у вічі, леді: я молодша та спритніша, ніж ви, — і вони з подружкою почимчикували у своїх гумових шльо­панцях до магазину.

Евелін так і залишилась сидіти, витріщаючись на «фольксваген» із наліпкою «Пропускаю лише селюків» на задньому бампері.

Повернувшись через дванадцять хвилин, власниця «фольксвагена» та її подружка тільки й встигли побачити, як усі чотири колісні диски їхньої машини розлітаються по парковці, тоді як Евелін врізається у «фольксваген», здає назад і знову таранить його. І коли дві істеричні дівулі підбігли до свого авта, Евелін уже майже зрівняла його із землею. Вища з дівчат навісніла від люті, верещала й дерла на собі волосся.

— Боже мій! Подивіться лише, що ви накоїли! Ви з глузду з’їхали?

Евелін висунулася з вікна та спокійно сказала:

— Погляньмо правді у вічі, люба: я старша, і страховка в мене краща, ніж у вас, — і поїхала геть.

Ед, який сам працював у страховій компанії, мав договір, котрий, як виявилося, сповна покривав усі збитки. Але він ніяк не міг второпати, яким чином вона спромоглася випадково на щось наїхати шість разів поспіль.

Евелін порадила йому заспокоїтися й не робити з мухи слона — аварії трапляються на кожному кроці. Правда ж була в тому, що їй аж занадто сподобалось трощити автівку тієї малої нахаби. Останнім часом Евелін гамувала гнів і знаходила спокій лише в присутності місіс Тредґуд, або коли ночами подумки відвідувала Вісл-Стоп. Тованда дедалі більше заволодівала її життям, і десь глибоко в серці вона відчувала тривожний сигнал, який сповіщав про наближення небезпеки — перетнути межу й ніколи не повернутися.

Кафе «Зупинка»

Вісл-Стоп, Алабама

9 травня 1949 р.

Цього вечора Ґрейді Кілґор, Джек Баттс і Смоукі Відлюдько сиділи в кафе. Усі троє веселилися. Ось уже сьомий тиждень поспіль як вони примудрялися підкласти бомбу зі свистком до машини преподобного Скроґґінза. Та коли з кімнати з’явився Кукса, у синьому костюмі та з синьою краваткою-метеликом, вони вгамувалися й вирішили трішки подражнити його.

Ґрейді махнув рукою:

— Гей, білетере, де моє місце?

— Ну ж бо, хлопці, облиште його, — сказала Іджі. — Як на мене, він виглядає пречудово. У нього побачення з Пеґґі Гедлі, донькою Дока.

— Ох, докторе… — дурнуватим голосом писнув Джек.

Кукса взяв собі кока-коли й спідлоба зиркнув на Іджі. Якби не вона, йому б не довелося йти на той «Бенкет закоханих» із Пеґґі Гедлі, малим дівчиськом, яким він був колись захоплений, але давно вже переріс це. Пеґґі була на два роки молодша за нього й носила окуляри. Протягом навчання в середній школі він не звертав на неї жодної уваги. Але, щойно дізнавшись, що він повертається на літо з Технологічного інституту Джорджії, вона одразу ж пішла до Іджі й спитала, чи, на її думку, Кукса не погодиться піти з нею на шкільний «Бенкет закоханих». Й Іджі милостиво погодилася.

Будучи джентльменом, він вирішив, що один вечір його не вб’є — хоча на цей момент уже не був такий впевнений.

Іджі дістала з холодильника букет маленьких троянд і подала йому.

— Ось, ходила сьогодні до великого будинку і зрізала трохи на задньому подвір’ї. Віднеси їй. Твоя мати любила ці крихітні квітки.

Він закотив очі.

— О Боже! Тітко Іджі, чому б тобі просто не піти замість мене? Все одно ти вже весь вечір спланувала.

Кукса розвернувся до компанії за столом.

— Гей, Ґрейді! Не хочете піти?

Ґрейді похитав головою.

— Я б не проти, але Ґледис мене вб’є, якщо впіймає з молоденькою. А втім, ти ще нічого в біса не тямиш. Зачекай, поки станеш старим одруженим чоловіком, як я, хлопче. Що й казати, я вже не той, що був колись.

— І не кажи, у цій справі ти дуже здав, — втрутився Джек.

Вони зареготали, і Кукса попрямував до дверей.