Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

— Ну, я пішов. Побачимось пізніше.

Щороку після бенкету всі діти заходили до кафе, і сьогоднішній день не був винятком. Коли увійшла Пеґґі, така гарна у своїй білій мережаній сукні з рожевими трояндами, пришпиленими до плеча, Іджі сказала:

— Дякувати Богові, з тобою все гаразд. Я страшенно хвилювалася за тебе.

Пеґґі спитала, чого було так хвилюватися.

— Хіба не чула, що сталося з однією дівчиною минулого тижня в Бірмінгемі? — спитала Іджі. — Вона була така збуджена на своєму «Бенкеті закоханих», що, позуючи для фотографії, раптом спалахнула. Типовий випадок самозаймання. За лічені хвилини вона загинула й нічого від неї не лишилося, окрім пари туфель на високих підборах. Тож її хлопцеві довелося нести її додому в пластиковому стаканчику.

Пеґґі, яка до останніх слів вірила вигаданій історії, скрикнула:

— Ох, Іджі, ви мене розігруєте!

Кукса зрадів, коли вечір завершився і вони попрямували додому. Через те, що рік тому він був місцевою футбольною зіркою, безліч хлопців молодшого віку так і витріщались на нього на святі, а дівчата захоплено верещали й хихикали, коли він вітався чи ще якось себе проявляв.

Він зупинив машину перед домом Пеґґі й уже готовий був вийти, обійти навколо і відчинити їй дверцята, коли вона зняла свої окуляри, прихилилася до нього і глянула своїми великими карими короткозорими, наче в Сьюзен Гейворд, очима.

— Ну, на добраніч, — сказала вона.

Він зазирнув у ті очі, раптом збагнувши, що ніколи не помічав їх раніше: глибокі озера коричневого оксамиту, в які можна було зануритися й плисти… Її обличчя було всього лише за чверть дюйма від його, і він відчував запаморочливий запах її парфумів «Вайт Шоудерз»; тієї миті вона була Ритою Гейворт у «Джильді», ні — Ланою Тернер у «Листоноша завжди дзвонить двічі». І коли він поцілував її, це була найбільш пристрасна мить у його житті.

Того літа він ще не раз вихвалявся синім костюмом, а восени красувався в ньому в Коламбусі, штат Джорджія, куди вони прибули до магістрату, щоб одружитися. Єдиними словами Іджі було:

— Я ж тобі казала.

Відтоді все, що мала робити Пеґґі, це знімати окуляри й дивитися на нього знизу вгору — і він був переможений.

Бірмінгем, Алабама

24 травня 1949 р.

Вищий і середній класи чорного суспільства Бірмінгема переживали найкращі часи, і «Слеґтаун ньюз» не втомлювалась доповідати про діяльність сотень світських клубів — що світліша шкіра, то кращий клуб.

Місіс Бланш Піві, дружина Джаспера, з такою ж світлою шкірою, як і в нього самого, була щойно призначена президентом «Королівського саксонського клубу світських красунь» — організації, члени якої були настільки світлошкірі, що фотографія щорічного зібрання клубу помилково потрапила на сторінки газет для білих.

Джаспера щойно переобрали Великим віце-канцлером поважного клубу «Лицарі Піфій», тож було цілком природно, що його старша донька, Клариса, стала того року найяскравішою дебютанткою у світських колах і була представлена до «Коаліції світлих».

З її шовковистим золотаво-рудим волоссям, персиково-кремовим кольором шкіри і зеленими очима вона вважалась найпривабливішою серед дебютанток.

У день «Балу дебютанток» Клариса вирушила до центру міста, щоб придбати якісь особливі парфуми для цієї події. На третій поверх вона піднялася головним ліфтом, призначеним для білих, як робила вже кілька разів, коли бувала в центрі сама (чудово знаючи при тому, що представники її раси їздять на вантажному ліфті).

Вона знала, що її мама й татко прибили б її, якби дізналися, що вона гуляє центром ось так — бо, хоча й заохочували її обирати світлошкіре товариство, смертельним гріхом вважалося видавати себе за білу. Але дівчина втомилася від поглядів чорних, що витріщалися на неї у вантажному ліфті; до того ж вона поспішала.

Вродлива жінка у яскраво-синій вовняній сукні за прилавком дбайливо і чемно звернулася до Клариси:

— Ви пробували «Вайт Шоудерз»?

— Ні, мем, здається, ні.

Жінка нахилилася за прилавок, щоб дістати пробник.

— Спробуйте трохи цього. «Шалімар» дуже популярні, але, гадаю, вони заважкі для дівчини з такою світлою шкірою, та й узагалі.

Клариса бризнула трохи на зап’ясток і понюхала.

— О, вони чудові. Скільки?

— Ці за спеціальною ціною, двісті грамів за 98 доларів. Прослужать вам щонайменше шість місяців.

— Тоді я їх беру.

Дама була задоволена.

— Гадаю, вони вам чудово пасують. Будете сплачувати готівкою чи чеком?

— Готівкою.

Жінка взяла гроші та відійшла, щоб загорнути коробочку.

Чорний чоловік у картатім капелюсі й пальті не спускав очей із Клариси. Він згадав її фотографію в газеті й підійшов до неї.

— Вибач, ти часом не донечка Джаспера?

Завмерши від жаху, Клариса вдала, що не почула.

— Я твій дядечко Артис, брат твого татка.

Артис, який трохи хильнув і не знав, що того дня Клариса видавала себе за білу, фамільярно поклав руку їй на плече.

— Це я, твій дядечко Артис, дорогенька… Хіба ти не знаєш мене?

Продавчиня парфумів вийшла з-за рогу, побачила Артиса й заверещала:

— АНУ ГЕТЬ ВІД НЕЇ!

Вона підбігла до Клариси й обійняла її.

— НЕ ЧІПАЙ ЇЇ! ГАРРІ!.. ГАРРІ!..

Прибіг адміністратор поверху.

— У чому справа?