Сотрудник ЧК

— Хто-небудь заходіль сюда? — спитав офіцер. Альошка енергійно замотав головою.

— Ні, що ви, нікого не було!

— Хто в домі?

- Я і сестра з чоловіком. Він торговець, торгує, комерсант,— додав Альошка, пригадавши улюблене слово Глущенка.

Офіцер ще раз зміряв його поглядом і відвернувся-

Стоячи за його спиною, Альошка, затамувавши подих, дивився, як солдати нишпорили по подвір'ю, ворушили багнетами купу хмизу, для чогось заготовленого Глущенком, виламавши двері сарая, нишпорили всередині. Один німець спустився в льох, а двоє зайшли в курник... Вони пробули там кілька секунд і повернулися, нічого не помітивши. В Альошки відлягло од серця.

Зачиняючи за офіцером ворота, Альошка чув, як німці вже ломилися в сусідній двір. Від пережитого хвилювання він відчував втому в усьому тілі. Зараз, коли небезпека минула, йому було соромно згадувати, яким прохальним, приниженим голосом він розмовляв з цим товстим самовпевненим німцем... Плювати! Як би там не було, він врятував Силіна і Катерину, якій теж не поздоровилося б, коли б німці знайшли схованого на її подвір'ї фронтовика. Крім того, він тепер знає, що у своїй гімназичній формі не викликає підозри. Можна було навіть піти в місто і подивитися, що там робиться...

Катерина зібрала Альошку в далеку дорогу. В старий речовий мішок, з яким батько їздив на риболовлю, вона поклала зміну білизни, шкарпетки і всю їжу, яка знайшлася в домі. Поки вона поралась, Альошка дістав з своєї скриньки чисту святкову формену сорочку і запасний ремінь з білою бляхою, на якій ще зберігся вензель другої херсонської гімназії. Сорочку він попросив випрасувати.

Коли Катерина почала прасувати, хлопець одніс мішок у тайник,

Силін спав. Від світла, яке впало йому в очі, він стрепенувся і схопив гвинтівку.

- Це я, — заспокоїв його Альошка, — їсти вам приніс.

Він передав Силіну мішок і кухоль з водою, який прихопив у сінях.

— Пийте хутчій, кухоль треба назад.

Силін жадібно випив воду.

— Спасибі, брат, у горлі мов наждаком хтось натер. Це ти з німцями розмовляв?

- Я.

— Більше, мабуть, не прийдуть...

— Товаришу Силін,— сказав Альошка,— я в місто хочу сходити.

— Навіщо це?

— Так... Може, побачу кого з наших.

— Тобі що, життя набридло?

— Чому набридло! На мені хіба написано? Ці ж німці нічого не запідозрили.

Силін промовчав.

— То як же, товаришу Сплін?

— Ось що, Олексію,— сказав Силін,— я б тебе зараз не посилав, але коли ти сам... Словом, слухай. Дам тобі адресу. Це те місце, куди я спочатку хотів піти. Скажеш, що ти прийшов від Петра Павловича привітати з визволенням. Запам'ятав? Від Петра Павловича привітати з визволенням,— так і треба сказати.

— Ясно,— відповів Альошка. Справа була знайома.

— Розповіси їм, де я, і взагалі про все. Там люди вірні, допоможуть вибратися з Херсона. Адреса така: Купецька вулиця... — Силін назвав адресу і звелів Альошці повторити.— Пам'ятай, Олексію, якщо попадешся, краще мене викажи, а цю адресу забудь!

— Та ви що! — образився Альошда.

— Слухай, не перебивай, по місту ходи обережно, дивися, щоб не вистежили тебе. На рожен не лізь, пам'ятай, що ти не один. Та що говорити, сам повинен розуміти. Тепер іди... Щасти тобі, і обережніше!..

Альошка старанно зсунув дошки і нагріб на них сміття.

— Тут, може, Глущенко вештатиметься, сестрин чоловік, так ви мовчіть,— попередив він.— Я прийду — стукну тричі, ось так.

— Добре.

Сорочка вже була готова. Вмитий, у свіжовипрасуваній формі, Альошка мав вигляд цілком благонравного старшокласника.

— Може не підеш, Альошенько? — ладна знову заплакати, спитала Катерина.— Знають же, що ти у фронтовиків був. Братіку, не йди!..

Але Альошка вже не слухав її.

НІМЦІ В ХЕРСОНІ

Калюжа підсохлої крові на тротуарі біля сусіднього будинку — ось що насамперед побачив Альошка на вулиці. Але це був тільки початок.

Він вийшов на Суворовську і не впізнав її. Ще вчора тут було порожньо і непривітно. Сліпими здавалися будинки з зачиненими віконницями. Покинуто чорніли ліхтарі, яких давно ніхто не засвічував. Здавалось якимсь чудом, коли з'являвся перехожий у цивільному одязі...

Сьогодні все змінилося, наче за помахом чарівної палички. Розчинилися навстіж вікна. Зникли чорні пластирі гофрованих щитів з магазинних вітрин, і в тіні парусинових тентів відкрилися холодні глиби масла, піраміди ковбасних кілець, гостроверхі голови цукру.

У місті, де на робітничих околицях люди з ранку до вечора простоювали в чергах, щоб одержати пайковий фунт невипеченого хліба, виявилися запаси борошна, м'яса, крупи і найрізноманітніших продуктів.

Добропристойні херсонські обивателі заповнили тротуари. Деякі вийшли цілими сім'ями, ведучи за руки вичепурених дітей. Настрій був святковий.

У натовпі неквапливо розгулювали головні винуватці торжества — німецькі та австрійські офіцери. Перед ними шанобливо розступалися, чоловіки знімали котелки.