Читаем Сотрудник ЧК полностью

У натовпі знайшлося кілька жалісливих. Делегація з кількох учителів гімназії, якогось заїжджого студента і довгоносої енергійної дами звернулася до німецького офіцера, просячи помилувати штатського. Адже могло бути, що він справді ні в чому не винен.

Офіцер з невдоволеним виглядом підійшов до нього:

— Zeige die Hende!

— Руки покажи,— переклав студент.

Не зовсім розуміючи, що від нього хочуть, штатський простягнув руки. В нього були плоскі долоні, вкриті задубілими буграми мозолів; у зморшках чорнів металевий пил, що в'ївся в шкіру. Юнак був робітником, і цього виявилося досить...

Офіцер знизав плечима, ніби кажучи: «Нічого не можна зробити, панове»,— і крикнув солдатам:

— Achtung! (Увага! (нім.))

Альошка не схотів більше дивитися. Проклавши собі дорогу ліктями, він вирвався з натовпу і кинувся геть від цього місця. Коли пролунав залп, йому здалося, що це в нього, в голову, в груди, в саме серце вдарили кулі...

Він зупинився тільки на Купецькій, де було тихо і порожньо, як колись давно.

ПРОЩАННЯ

У будинку на Купецькій, як пізніше дізнався Альошка, містився херсонський підпільний губком партії. Висока мовчазна хазяйка, якій Альошка сказав пароль, відвела його в просторий підвал. Тут було чоловік п'ять. Декого Альошка зустрічав і раніше на мітингах і в штабі фронтовиків.

З ними розмовляв вузькоплечий чоловік з великим носом. Розпитавши Альошку про Силіна, він сказав, що вночі губком переправлятиме через Дніпро в плавні партизанів, які застряли в Херсоні. У робітниче селище, що на Військовому Форштадті, прийдуть баркаси з Голої Пристані. Туди й треба пробратися, як тільки стемніє.

На прощання він просив передати Силіну вітання від Захара — так його звали.

Альошка повертався на Кузнечну навпростець, минаючи центр. У місті панувало пожвавлення. Здалеку долинала музика — на Суворовській відкрилося кафе... Раз у раз назустріч траплялися німецькі патрулі. На одному з перехресть німці обносили колючим дротом недавно виритий окоп, у якому встановили кулемет. Наближався вечір. Над містом пливли багряночервоні хмари...

Перед тим, як надовго покинути Херсон, Альошці довелося ще раз побувати в рідному домі, щоб узяти в дорогу шинелю.

Пізно ввечері, залишивши Силіна чекати на подвір'ї, він тихенько постукав у віконце...

Знову плакала Катерина, знову благала Альошку лишитися і, обхопивши руками братову шию, змочила слізьми його гімнастьорку на грудях, Альошка гладив волосся сестри, теплу спину, що здригалася від ридань, і сам ладен був заплакати, йому було до болю жаль сестру, жаль лишати її, таку слабку, безпомічну, зовсім саму з Глущенком...

Вони стояли в кухні і розмовляли пошепки, щоб не привернути його увагу, але він все-таки почув і ввалився в кухню, з гуркотом перекинувши дверима відро з сміттям.

— А-а, прийшов більшовик! — протягом сказав він, зупиняючись біля порога.— З'явився все-таки!..

Його щокате обличчя розпливлося в єхидній усмішці.

Губи масно лисніли. За дверима виднівся на столі бутель з горілкою. У Глущенка було свято.

— Прийшов! Нашкодив, напакостив і прийшов! Сховатися тут думаєш? Та?

Катерина злякано дивилася на брата. Ледве стримуючись, Альошка відповів:

— Я піду, не турбуйтесь!

Глущенко зареготав:

— Підеш, аякже! До німців у пащу! Вони тебе проковтнуть з усіма твоїми більшовицькими тельбухами...— Він ляснув себе по випуклому загривку: — Ось ти куди підеш! До мене на шию! Всі сюди лізуть, усі! Лізьте, Глущенко витримає! Глущенко добрий! Либонь коли до тебе прийшлося, так ти викрутився, щоб не допомогти; а як до своєї шкіри торкнулося, приповз: сховайте, мовляв, боюсь!..

— Пашенько!..— простогнала Катерина.

— Що, Пашенько? Що, Пашенько, я питаю! Неправда? Він біля начальства терся, а мені довелось окопи копати для всякого бидла. Ось він який родич!.. Слухай ти, татів сину! Я тебе пущу, так уже й бути, заради Катерини пущу... Але ти, паршивцю, назавжди запам'ятай, хто тобі життя врятував! І щоб тихо в мене, ніяких більшовицьких штучок! Щоб у домі ані пари з уст!

— Плював я на твою допомогу! — промовив Альошка.— Ось так, бачиш?..— і плюнув у куток.

— Що-о?! — Глущенко відсахнувся, плямкаючи ротом, хапаючи повітря.

Ледве стримуючись від бажання заїхати кулаком у ненависне обличчя шурина, Альошка заговорив тихо, голосом, що дзвенів від напруження:

— Плював я на твою доброту! Ось вона де в мене сидить! Давно б пішов від вас, та Катю було жаль... Вік би тебе не бачити, холуй ти, німецька шавка!..

Все, що накипіло, все, що гнітючим, важким тягарем осідало за останній час у розворушеній Альошчиній душі, він викидав зараз у сторопіло розкриті очиці Глущенка. Він вибирав найбрудніші слова, і йому здавалося, що він говорить їх не одному Глущенкові, а всім тим людям, з якими той тинявся сьогодні по Суворовській.

У голові промайнуло: «Що я роблю! Адже Каті жити з ним!» Але Альошка вже не міг зупинитися,

- Я зараз піду, але ти знай: я ще повернуся! Якщо ти Катю скривдиш, я тебе де хочеш знайду! Хоч під землею! Всі відповідатимете, і ти, і вся ваша зграя! Зрозумів? Прощай, Катю!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Карта времени
Карта времени

Роман испанского писателя Феликса Пальмы «Карта времени» можно назвать историческим, приключенческим или научно-фантастическим — и любое из этих определений будет верным. Действие происходит в Лондоне конца XIX века, в эпоху, когда важнейшие научные открытия заставляют людей поверить, что они способны достичь невозможного — скажем, путешествовать во времени. Кто-то желал посетить будущее, а кто-то, наоборот, — побывать в прошлом, и не только побывать, но и изменить его. Но можно ли изменить прошлое? Можно ли переписать Историю? Над этими вопросами приходится задуматься писателю Г.-Дж. Уэллсу, когда он попадает в совершенно невероятную ситуацию, достойную сюжетов его собственных фантастических сочинений.Роман «Карта времени», удостоенный в Испании премии «Атенео де Севилья», уже вышел в США, Англии, Японии, Франции, Австралии, Норвегии, Италии и других странах. В Германии по итогам читательского голосования он занял второе место в списке лучших книг 2010 года.

Феликс Х. Пальма

Фантастика / Приключения / Социально-психологическая фантастика / Исторические приключения / Научная Фантастика
Меч королей
Меч королей

Король Альфред Великий в своих мечтах видел Британию единым государством, и его сын Эдуард свято следовал заветам отца, однако перед смертью изъявил последнюю волю: королевство должно быть разделено. Это известие врасплох застает Утреда Беббанбургского, великого полководца, в свое время давшего клятву верности королю Альфреду. И еще одна мучительная клятва жжет его сердце, а слово надо держать крепко… Покинув родовое гнездо, он отправляется в те края, где его называют не иначе как Утред Язычник, Утред Безбожник, Утред Предатель. Назревает гражданская война, и пока две враждующие стороны собирают армии, неумолимая судьба влечет лорда Утреда в город Лунден. Здесь состоится жестокая схватка, в ходе которой решится судьба страны…Двенадцатый роман из цикла «Саксонские хроники».Впервые на русском языке!

Бернард Корнуэлл

Исторические приключения