Сотрудник ЧК

— А ти розумієш,— розтягуючи слова, спитав Федя,— що тобі за це належить?

Полонений подивився на носки черевиків, пом'явся і невпевнено промовив:

— Розстріляти мене, бо ж, правда, знав...

— А! — задоволено посміхнувся Федя.— Розумієш, що розстріляти за це мало! Ну, то йди. В інший раз розбирайся! йди по коридору ліворуч, останні двері, до товариша Павликовича. Він тебе направить, куди треба...

В такий же спосіб допитавши решту полонених, Федя відпустив їх і, відразу втративши солідність, кинувся до Олексія.

— Здоров, Альошко! Приїхав!.. Цілий? — говорив він, обмацуючи Олексія, наче не вірячи, що це справді він, у плоті й крові.

— Ти що тут наробив, чекіст? — спитав Олексій, показуючи на книги Воронька, з яких була знята ряднина.

— А що? Я тільки подивився.

— Почекай, приїде Воронько, він тобі покаже... Федя зневажливо свиснув:

- Сьогодні не приїде, а завтра я — ф'ють, і шукай вітра в полі.

- Що таке?

— їду на відповідальне завдання! — урочисто оголосив Федя.

— Куди?

— В Олешки. Цілу групу посилають і мене теж.

— Навіщо?

— В Олешках контра розходилася. Наших з-за рогу б'ють. Словом, треба все викрити. Найбойовіших хлопців підібрали. Я, між іншим, не набивався, мене Величко призначив.

— Правда?

— Що я, брехатиму?! Олексій побіг до Величка.

— Правда, що в Олешки їде група?

— Їде.

— Відпустіть мене з ними, товаришу Величко!

— Там людей досить.

— Товаришу Величко, арештований Середенко, мірошник, показує, що Кручений зараз в Олешках. Прошу дозволити мені продовжити цю справу.

Величко зім'яв пальцями нижню губу, подумав.

— Ходімо до Брокмана,— сказав він. Голова ЧК зустрів Олексія привітно.

— А, мандрівник! Чого прийшов?

— Просить послати його з групою Іларіонова,— сказав Величко.— Дізнався, що Кручений в Олешках.

Олексій доповів про свідчення мірошника.

— Чутки не перевірені,— сказав він,— але все-таки... Адже я один знаю його в обличчя, товаришу Брокман.

— Ти... Як ти думаєш? — спитав Брокман у Величка.

— Я так вважаю: з Іларіоновим ми його не пошлемо. Стривай, стривай,— спинив він Олексія,— поїдеш окремо. Ти в ЧК нова людина, ще не примелькався, це треба використати. Зведемо тебе з Корольовою...

— З якою Корольовою?

— Є одна в Олешках. Жила там при білих, надійна людина. Зв'язуватиме тебе з Іларіоновим. Сам тримайся окремо: Олешки — маленьке містечко, вмить усе буде відомо. Іларіонова я попереджу. Тепер щодо обстановки. Крученого, звичайно, спіймати треба, але дивись не захоплюйся, справа не тільки в ньому. В Олешках штаб групи військ. Через місто йдуть війська. Зараз там саме місце для шпигунів. Останнім часом вони вбили трьох командирів і шість червоноармійців. Ясно, в місті зграя, а твій Кручений, якщо він в Олешках, мабуть, не остання спиця в їхньому колесі. Думаю, ось як треба діяти...

Величко виклав свій план. Брокман цей план схвалив.

— Перед від'їздом зайди, напишу записку до начальника штабу Саковніна, я його добре знаю,— сказав він.— Величко, підготуй йому документи по всій формі...— І посміхнувся: — Прізвище придумай найкрасивіше.

— Хай їде під своїм,— заперечив Величко.— Він же тутешній. Зустріне знайомого — і кінець, провал.

— Теж правильно,— погодився Брокман.— Обдумайте все як слід і не гайтеся. Завтра ж відправ його...

МАРУСЯ КОРОЛЬОВА

Група, очолювана Іларіоновим, вирушила на світанку. Олексій виїхав удень. В кишені у нього лежало призначення в армію на посаду штабного писаря і документ з херсонського госпіталю, де він нібито лікувався від поворотного тифу.

Старий, що сочився парою й димом, пасажирський пароплав «Петро», який робив регулярні рейси між Херсоном і Олешками, відходив о третій годині дня. На двох його палубах у страшенній тісноті сиділи біженці з мішками й корзинами. Чоловіків було небагато. Більше — жінки, змучені і злі. Мовчазні діти байдуже дивились на пропливаючі береги.

«Петро» шльопав колесами повз висохлі за літо плавні, повз вербові зарості і комиші, що буйно розрослися. Білі чаплі поважно перелітали через пароплав, опускались біля берега і, підібгавши одну ногу, нерухомо застигали на мілководді.

Через годину в завороті Дніпрового рукава, який називається тут річкою Конкою, показались червоні пристанські дахи, дебаркадер і поряд з ним піщаний спуск до води. Олешки.

Перегороджуючи всю річку, «Петро» незграбно розвернувся і підійшов до дебаркадера. Почалась висадка. Проминувши матросів, що перевіряли квитки, Олексій зіскочив на дерев'яний пірс і разом з натовпом вийшов у місто.

В дитинстві він часто бував тут у тітки, яка померла на початку революції. Містечко було схоже на велике село: білі, вкриті соломою мазанки, баштани, садки, городи, що збігали до самої річки, тихі, порослі травою вулиці, де вільно паслася худоба. Тепер і сліду немає тієї безтурботної тиші, якою колись славились Олешки. На вулицях обози, тачанки, конов'язі. В місті, не вивітрюючись, стоїть змішаний запах гною, дьогтю і свіжого хліба, який пекли в багатьох будинках для армії. Скрізь червоноармійці, матроси. Раз у раз проносяться вершники-ординарці.

Олексій прибув у штаб.