Читаем Сотрудник ЧК полностью

— Сьогодні сюди доставлять ту річ, про яку вам говорив Марков. Вона матиме вигляд поштової посилки. Ви прийдете наприкінці дня і одержите її в поштовому залі. Це нікому не здасться дивним. Потім віднесете в штаб... Механізм буде поставлено на десяту годину вечора, запам'ятайте. О дев'ятій Марков звелів вам обійти людей .за такими адресами. Ні, не записуйте, це небезпечно...— Вона сказала три адреси, які Олексій кілька разів повторив. При цьому він помітив, що адреси заїжджого двору, де він був з Севою, Діна не назвала.

— Пароль скрізь один і той самий. Вас спитають: «Що треба?». Відповідайте: «Шукаю, де переспати до дев'ятої години». Вам скажуть: «Приймаємо тільки на добу». І все. Коли зробите це, приходьте до мене додому.

— А потім, Діно?

— Решту я вам скажу ввечері.

— Чому не зараз?

— Я й сама ще не все знаю,— вона досадливо насупилась.— Марков не сказав. Не бійтесь! Я рискую більшим: в мене мати, батько, будинок... Я, я сама відповідаю і за вас, і за себе! В крайньому разі у нас є де сховатися. Коротше кажучи, як тільки побуваєте по всіх адресах, відразу до мене. А там — моє діло.

— Але де буде Марков?

— Повторюю вам, Альошо: вас це зараз не обходить! Буде там, де потрібно! Та не тривожтесь ви! — Діна посміхнулась і, наче заспокоюючи примхливу дитину, провела долонею по Альошиній щоці.— Ну, добре, добре, скажу: він буде в мене. Ви задоволені? Тільки не хвилюйтесь. Від вас залежить успіх усієї нашої справи. Ви вдумайтесь, Альошо, яка незвичайна місія вас чекає! - Діна перейшла на піднесений тон. — Виконаєте її, і тоді... — Вона не договорила, вважаючи, що решту повинні сказати її очі.

І вони справді говорили багато про що. Вони виражали якраз те, що, мабуть, згубило колись душу місцевого телеграфіста. І Олексій ще раз змушений був визнати, що у Солових є, якщо не пом'якшуючі, то в усякому разі пояснюючі його провину обставини.

Він пробурмотів:

— Я готовий...

Пролунав голос старого Федосова:

- Ді-но!

— Зараз! — озвалася вона.— Йдіть, Альошо, нічого не забудьте! О пів на шосту — за «посилкою». Якщо буде мало людей, я випущу вас через пошту.

Вона підійшла до дверей, виглянула в зал і повернулася до Олексія.

— Йдіть через двір. Він уже тут.

— Хто?

— Чоловік з «посилкою». Вам не треба зустрічатися.

Легенько відсторонивши її, Олексій визирнув у прочинені двері і раптом відсахнувся.

— Що таке? — стривожено спитала Діна.

— Нічого... Так я піду.

— Стривайте. Чому ви так зблідли?

— Я?.. Хіба?

— На вас лиця немає! Що трапилось? Ви знаєте цю людину?

— Вперше бачу. Просто. — Олексій криво посміхнувся і розвів руками, немов кажучи: «Самі розумієте, момент відповідальний, можна трохи й похвилюватись».

— Ну, йдіть. Я вас не проводжатиму. Значить, о пів на шосту...

Біля самої пошти стояла лінійка з запряженим у неї ситим буланим конем, прив'язаним віжками до стояка ганку. Вітер гнав по вулиці пісок і опале листя. Прохожі спльовували піщаний порох, що набивався в рот. Кінь до землі опускав морду, перебирав тонкими ногами.

Недалеко від пошти кульгавий старик-селянин скріплював вірьовкою поламане ярмо волячої упряжки. Поруч, покурюючи, стояв Храмзов і давав поради.

Олексій пройшов мимо, коротко кинув:

— Йди за мною.

За тополями, що росли при дорозі в кінці вулиці, він почекав Володю. Храмзов зупинився за два кроки від нього і, нахилившись, почав поправляти халяви своїх коричньових чобіт, зшитих з тієї ж шкіри, що й чоботи Олексія.

- Бачив, хто на лінійці приїхав? — спитав Олексій.

- Товстун в кацавейці, хуторянин...

- Арештуй і достав до Величка. Тільки не тут, трохи далі. Дивись не прогав! Хай Величко допитає: цей суб'єкт пекельну машину привіз. Один впораєшся?

— Угу...

— Швидше, він зараз вийде!

Володя ще раз підтягнув халяви і пішов назад. Олексій, стоячи за тополями, стежив за ним.

З пошти вийшов приїжджий. Глянувши на всі боки, він зійшов з ганку, одв'язав віжки .і важко зліз на передок. Кінь рушив, нахиляючись уперед і підставляючи вітрові лобасту голову.

Олексій бачив, як Храмзов наздогнав лінійку і пішов поруч, щось говорячи приїжджому.

«Просить підвезти», догадався Олексій.

Володя домовився і скочив на лінійку.

Лінійка зникла за поворотом.

О пів на шосту, перед самим закриттям пошти, Олексій одержав від Діни перев'язаний мотузкою ящик. Він був невеликий, але дуже важкий.

Олексій збирався поклясти ящик у мішок, який узяв з собою.

— Не треба! — сказала Діна.— Так краще...

Вона була бліда, як смерть. Обличчя загострилося, руки тремтіли. Передаючи «посилку», Діна шепнула:

— Щасти вам, Альошо, благослови бог! Чекаю... Несіть обережно...

...Яшик поставили на стіл у кабінеті начальника штабу. Зібралося чоловік дев'ять: сам Саковнін, Туляковський, троє з особливого відділу; з чекістів — Олексій, Величко, Іларіонов і Воронько.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Карта времени
Карта времени

Роман испанского писателя Феликса Пальмы «Карта времени» можно назвать историческим, приключенческим или научно-фантастическим — и любое из этих определений будет верным. Действие происходит в Лондоне конца XIX века, в эпоху, когда важнейшие научные открытия заставляют людей поверить, что они способны достичь невозможного — скажем, путешествовать во времени. Кто-то желал посетить будущее, а кто-то, наоборот, — побывать в прошлом, и не только побывать, но и изменить его. Но можно ли изменить прошлое? Можно ли переписать Историю? Над этими вопросами приходится задуматься писателю Г.-Дж. Уэллсу, когда он попадает в совершенно невероятную ситуацию, достойную сюжетов его собственных фантастических сочинений.Роман «Карта времени», удостоенный в Испании премии «Атенео де Севилья», уже вышел в США, Англии, Японии, Франции, Австралии, Норвегии, Италии и других странах. В Германии по итогам читательского голосования он занял второе место в списке лучших книг 2010 года.

Феликс Х. Пальма

Фантастика / Приключения / Социально-психологическая фантастика / Исторические приключения / Научная Фантастика
Меч королей
Меч королей

Король Альфред Великий в своих мечтах видел Британию единым государством, и его сын Эдуард свято следовал заветам отца, однако перед смертью изъявил последнюю волю: королевство должно быть разделено. Это известие врасплох застает Утреда Беббанбургского, великого полководца, в свое время давшего клятву верности королю Альфреду. И еще одна мучительная клятва жжет его сердце, а слово надо держать крепко… Покинув родовое гнездо, он отправляется в те края, где его называют не иначе как Утред Язычник, Утред Безбожник, Утред Предатель. Назревает гражданская война, и пока две враждующие стороны собирают армии, неумолимая судьба влечет лорда Утреда в город Лунден. Здесь состоится жестокая схватка, в ходе которой решится судьба страны…Двенадцатый роман из цикла «Саксонские хроники».Впервые на русском языке!

Бернард Корнуэлл

Исторические приключения