Сотрудник ЧК

Він підвівся, взяв весла.

- Ну, ходімо човна приготуємо, його потім... Дівчинка, схлипуючи й шморгаючи носом, підхопилася на ноги і побігла вперед.

* * *

Село було велике. Як і багато придніпровських сіл на лівобережжі, воно стояло на невеликій височині, що рятувала його в часи повені. Ліворуч простяглися заливні луки, праворуч - один з рукавів Дніпра. Дівчинка повела Олексія повз якісь комори, і вони опинилися посеред села.

— Стривай,— сказав Олексій,— куди ти мене завела? На собак нарвемося.

— Собак нема. А ті, в кого є, забрали їх у хати. За тією хатою стежечка до річки...

Олексій почекав, прислухався.

Було тихо. Густа темрява робила село широким і незграбним. Над покрівлями погойдувалися купи дерев. Від цього здавалось, наче село якесь таємниче і боязко ворушиться.

Раптом щось дзенькнуло раз, другий, потім долетів неголосний бас, і Олексій побачив, як колодязний журавель, що темнів на фоні сірого неба, хитнувся і зник.

Дівчинка потягла Олексія вбік.

— То вони... У Сафонова...— від страху вона зовсім втратила голос.

— Стривай! — сказав Олексій, звільняючись.— Стривай!

Рипіло дерево, чути було голос жінки, їй щось коротко басом відповів чоловік. Знову дзенькнуло, і стало тихо.

— Ти ось що...— сказав Олексій.— Ти почекай мене тут. Чуєш?

Дівчинка сплеснула руками.

— Ти куди, дядечку?

— Я зараз...— він витер лоба, йому стало жарко.— Погляну. Почекай... Я швидко...

- Ой дядечку, не треба!

Олексій кинув весла і дістав револьвер. Перевіривши, чи всі патрони на місці, і відійшовши на кілька кроків, він раптом згадав про дівчинку, обернувся і сказав:

— Ти чекай тут. Не бійся, я повернусь... Дівчинка, не відповідаючи, дивилась на нього з жахом, притиснувши кулачки до підборіддя.

Хата стояла посеред палісадника, зарослого кущами бузку. Коли Олексій підходив, грюкнули двері. Він ліг на землю і почекав. Вартових нібито не було. Олексій переліз через огорожу і двома стрибками опинився біля стіни.

У темряві вікно позначила жовта щілина між зачиненими віконницями. Олексій потягнув за одну віконницю: скрипнувши, вона піддалася. Служка світла впала на кущі,

Олексій притиснувся до стіни.

З хати долинули голоси — кілька чоловічих і один високий — жіночий. Олексій піднявся навшпиньки і зазирнув у вікно.

У кімнаті було світло, горіли дві лампи. Одна, пузата, під зеленим козирком, висіла під стелею, друга стояла на краю припічка.

Олексій полічив бандитів: один біля дверей, троє за столом, один миє ноги — п'ять, усі. Ще хазяїн і жінка...

Він вдивлявся напружено, немов хотів запам'ятати цю картину на все життя. В хаті одна кімната. Праворуч двері, за ними — піч. Біля стіни ліжко. Стіл, очевидно, недавно висунутий на середину. В темному кутку — ікони, вогник лампадки.

Рудий бандит у солдатській папасі і гімнастьорці, з карабіном і набором гранат на поясі, стояв, прихилившись до печі. Коли він посміхався, в нього широко розсувалися товсті, порослі рудим волоссям щоки.

«Вартовий, виходить,— подумав Олексій.— Цього раніше...»

Другий, зовсім ще молодий, на вигляд колишній кадет або гімназист-старшокласник, сидячи на лаві біля ліжка, мив ноги в тазу. В нього були рожеві, немов ошпарені вуха. Вимивши одну ногу, він поклав її на коліно, витер строкато вишитим рушником і обережно поставив на підлогу круглою п'ятою.

Троє вечеряли. Двоє з них сиділи спиною до вікна, їх обличчя Олексій не бачив. Третій, мабуть, старший, лисий, з калмицькими вилицями, повільно жував, напівзаплющивши очі.

Високий на зріст чоловік у жилеті поверх випущеної з штанів сорочки, сівши на краєчок ліжка, щось швидко розповідав, У нього рухалася чорна плоска борода.

Біля дверей на табуреті були складені шаблі, кілька кобур, під стіною стояли гвинтівки.

Олексій дивився на все це, стиснувши наган і поклавши палець на спуск. Він знав: варто натиснути його — зникне тиша і вже не відновиться. І сам він од важкої розслабленості перенесеться в гарячкову поспішність. Він заздалегідь уявив собі, що станеться. Засмикається наган, затопить кімнату гуркотом... Що буде далі, він уявити не міг, але знав: що б там не було, кожний м'яз діятиме безпомилково, випереджаючи свідомість.

І все-таки він не поспішав. Хотілося не ворушитись, відчувати поки що слухняне тіло і дивитися, дивитися, запам'ятовуючи все до найменших подробиць...

Кремезна коротконога жінка поставила на стіл глиняний глечик із сметаною. Молодий бандит, той що мив ноги, ущипнув її за круту спину. Вона завищала й засміялась.

Бандити зареготали. Дрібно, прикриваючи рота, сміявся здоровенний чоловік. Рудий біля печі щось крикнув, і молодий, обхопивши жінку, притягнув її до себе. Вона верещала, відштовхуючи його.

Судорожно ковтнувши слину, Олексій просунув наган у скло...

Здавалося, ніби вихор увірвався в хату, і, зметені ним, зірвалися з місця, безглуздо переміщаючись, предмети.

Пронизливо пролунав жіночий крик. Збита з печі лампа гепнула на підлогу, і відразу ж на мостині спалахнув і поповз низький лахматий вогник...