Таємниця двох океанів

Із люка появилось двоє людей у форменках і безкозирках. За ними показалися два ящики: один більший, довгастий і плесковатий, другий менший, майже кубічний. Люди стали нерухомо по боках люка, кожен із своїм ящиком біля ніг. З щілини, яка відкрилася біля люка, поповзла вниз, тісно прилягаючи до боків судна, гнучка металева драбина і зупинилась, як тільки її нижня перекладина занурилася в воду.

В цю мить потяг великий вітер, і несподіване світло стало раптом розливатися по поверхні океану. Воно з'являлося то тут, то там, то виникаючи з глибини, то опускаючись туди зеленуватоголубими, синюватозеленими світними туманностями і з великої кількості дрібних ніжних іскорок. Вони переливалися червоними відтінками, зливались у великі плями, захоплювали все більше і більше простору, розгорялись на дрібних брижах під вітерцем, як безліч палаючих куль. І раптом вся поверхня океану спалахнула, немов покрилася шаром розпечених до білого залізних ошурків; у наступну мить вона перетворилася на розтоплене рідке срібло з спалахуючими в ньому зірочками, кулями, овалами з кривавочервоних рубінів, зелених ізумрудів, синіх сапфірів. Стало видно, але все здавалось дивовижним, новим, невпізнанним: світло лилося звідусіль, з усіх боків, і тіней не було.

— Пірозоми! — вигукнув Лорд. — Pyrozoma atlantika! Найяскравіша із тварин, що світяться. Яке чудове видовище!

Металевий горб рухався вперед, здіймаючи перед собою і по боках хвилі холодного полум'я. Зненацька біля самого підніжжя горба з цього рідкого полум'я метнулося довге гнучке тіло, все немовби облите сріблистоголубою парчею, і, вигнувшись красивою дугою, пірнуло і зникло. За першим зараз же послідувало друге, потім третє, четверте, і через хвилину табун дельфінів у вогненному фантастичному танці оточив судно і пішов за ним, не відстаючи.

Гучний вигук Скворешні відірвав Лорда від цієї картини і повернув його до дійсності:

— Людина на крижині!

На відстані двохсот метрів від судна височів велетенський айсберг. Він здіймався, мов охоплена полум'ям гора, нестерпно яскрава, переливаючись всіма барвами райдуги, як дивовижний брильянт, повний внутрішнього вогню. На сліпучобілому майданчику айсберга під вхідною раковиною грота чітко вимальовувалась непорушна темна постать людини.

Позаду судна, на відстані кількох десятків метрів від майданчика, під водою раптом сильно забурунило, і судно майже відразу зупинилося.

— Глісер на воду! — скомандував капітан.

Людина, яка стояла біля люка, поставила свій ящик на бік і натиснула замок. З безперервним потріскуванням і шарудінням ящик розкрився, розкинувся, почав витягатися, довшати і розширятися і через хвилину перетворився на невеликий гумовий глісер на складному каркасі з блискучих металевих прутиків, смужок і пластинок. З другого ящика тим часом було вийнято невеликий електромотор з складним гвинтом і прикріплено до корми глісера.

Ще мить, і глісер з Скворешнею біля керма і двома його товаришами на борту, сковзнувши на палаючу воду, нечутно понісся до айсберга, обсипаний білими бризками вогню і краплями палаючих самоцвітів.

Здалеку долітав голос Скворешні, що кликав, щось запитував, підбадьорював.

Назад глісер летів, немов на вогненних крилах. З виключеним мотором, він не встиг ще щільно пристати до металевого борту судна, як Скворешня збіг на площадку, тримаючи на руках маленьке людське тіло з безпомічно звисаючими головою і ногами.

— Хлопчик! Хлопчик! — кричав він збудженим і радісним голосом. — Зовсім ще мальчик.

— Живий? — кинувся до поручніз Лорд.

— Непритомний. Спершу стогнав, потім затих.

— Швидше до мене, у госпітальний відсік! — крикнув Лорд, кидаючись до люка і зникаючи в ньому. За ним зник Скворешня з своєю ношею.

Потім спустилися люди з складеними в ящики глісером і двигуном; драбина зникла в своїй щілині.

На площадці лишився сам капітан. Він натиснув кнопку на щитку управління — поручні розімкнулися і розчленилися в кількох вузлових місцях, горизонтальні прути опустилися і, притулившись до стояків, сковзнули разом з ними всередину горба. Капітан оглянув площадку, обдивився пустельний океан і так само спустився в люк. Відкинута назад, наче шапка на потилицю, закруглена вершина зрушила з місця, поповзла по рівчаках на площадку і, дійшовши до її переднього кінця, злилася з горбом і зупинилась.

Зараз же після цього незвичайний горб почав швидко занурюватися і через кілька секунд зник під водою. Вал, що набіг, як велетенський прас пройшовся по тому місцю, де тільки що здіймався горб, немов знищуючи його найменші сліди на поверхні океану.

Розділ V

ЗМІНА МАРШРУТУ