Таємниця двох океанів

Через кілька хвилин, викликані умовними сигналами з своїх кают, диспетчерських і з різних відсіків підводного човна, один за одним квапливо проходили в двері командирської каюти перший помічник капітана старшин лейтенант Богров, головний електрик воєнний інженер другого рангу Корнєєв, начальник акустичної частини лейтенант Чижов, начальник наукової частини професор Лорд-кіпанідзе, комісар Сьомін, старшина водолазів Скворешня і, нарешті, Плетньов.

Каюта командира складалася з двох частин. Ліва, відгороджена портьєрою, була спальнею. В правій частині, просторішій, посередині стояв робочий стіл. В кутку на невеликому столику розміщалися кілька найголовніших навігаційних приладів, які автоматично показували те саме, що й прилади в центральному посту управління. В іншому кутку — шафочка з акумулятором для автономної сітки освітлення. Тут же стояла шафа, наповнена книжками. Стіни були завішані великими картами рельєфів дна Атлантичного, Тихого та Індійського океанів. На менших картах були показані горизонтальні і вертикальні розрізи океанів з лініями однакових температур, солоності, щільності вертикальних і горизонтальних течій, пануючих вітрів.

Всі вже усілися навколо стола на легких зручних стільцях, але капітан, не приступаючи до справи, продовжував з нетерпінням поглядати на двері.

— Де ж головний механік? — звернувся він, нарешті, до Плетньова.

— Сказав, що йде негайно.

Двері відсунулися вбік, і в каюту увійшов, трохи зігнувшись під вхідною аркою, високий, ширококостий, сутулуватий головний механік Горєлов. Його велика голова і довге, худе, з запалими щоками обличчя були гладко поголені. Це робило особливо помітними виступаючі гострі вилиці і кутасті щелепи. Під густими бровами глибоко заховалися чорні блискучі очі. Великі вуха, немов крила летючої миші, стовбурчились по боках гладенького черепа.

— Прошу пробачити, Миколо Борисовичу, — промовив він глухим голосом, підходячи до вільного стільця біля стіни. — Мене затримали по дорозі до вас.

Капітан кивнув головою.

— Так ось, товариші, яка справа, — почав він. — Я одержав зараз наказ Головного штабу. Згідно з цим наказом маршрут підводного човна значно змінюється. Через Гібралтар він не піде.

Всі мовчки і здивовано дивилися на капітана.

— Не підемо до Гібралтара? — здивовано запитав зоолог.

— Що таке? — з подивом і трохи розгублено запитав Горєлов.

— Ви щось хотіли сказати, Федоре Михайловичу? — звернувся до нього капітан.

— Нічого особливого, Миколо Борисовичу… я просто вражений такою несподіванкою.

— Так, звичайно, — промовив капітан і продовжував: — Справа однак не обмежується зміною курсу. Наказ вимагає дотримання максимальної секретності походу. Тому попереджаю вас, товариші, що підводний човен не тільки не заходитиме в будь-які порти, але буде уникати всіляких зустрічей з суднами, наближення до берегів, підйомів на поверхню. Підводний човен буде весь час перебувати в бойовому підводному стані. В зв'язку з цим я суворо забороняю будь-які дії, що можуть викрити підводний човен. Глибина ходу буде весь час не менше як триста метрів. У нічні години забороняється користуватися світловими прожекторами і відкривати щити ілюмінаторів.

— А як же з науковими роботами? — стурбовано запитав зоолог.

— Вони не постраждають, Арсене ДаЕидовичу. Навпаки, якщо хочете, можна збільшити число глибоководних станцій і обслідувати також екваторіальну і південну Атлантику, частину Антарктики, південну і тропічну частини Тихого океану. Від Гібралтарської протоки і Гвінейської затоки доведеться відмовитись.

— Виходить, ми підемо Магеллановою протокою? — повільно запитав Горєлов.

— Можливо, — відповів капітан. — У нашому розпорядженні є, крім того, і шлях навколо Африки. Деяка різниця у відстані не має значення.

Зоолог зібрав бороду в кулак.

— Шкода, — зітхнув він. — Підводний гібралтарський хребет, дві зустрічних течії в протоці — верхня з Атлантичного океану і нижня із Середземного моря — дуже важливі теми в нашій океанографічній програмі. А втім, сподіваюсь, вони з лихвою будуть перевершені проблемами нових областей. Я зараз же розпочну, Миколо Борисовичу, складати план експедиції за новим маршрутом. Не відмовте повідомити його мені.

І зоолог, витягши з кишені блокнот та олівець, приготувався записувати.

— Я вам потім передам його, Арсене Давидовичу, — відповів йому капітан після хвилинного вагання.

— Слухаю, — погодився учений і тут же злякано запитав: — Але ж перша наша станція, в Саргассовому морі, лишається в програмі?

В каюті почувся легкий сміх.

— О, так! — усміхнувся капітан. — При будь-якому маршруті «Піонера» її не доведеться виключати.

Всім було відоме нетерпіння, з яким достойний зоолог ждав прибуття в це своєрідне, мало вивчене, з майже невідомою фауною море. З перших же днів походу зоолог не переставав уголос мріяти про ту щасливу хвилину, коли він зможе, нарешті, дорватися до роботи в прозорих водах Саргассового моря, де повинні були особливо широко розгорнутися зоологічні і біологічні дослідження.

— Чудово! — задоволено кивнув головою учений. — Коли ж ми прибудемо туди, Миколо Борисовичу?