Тарас Шевченко - крестный отец украинского национализма

Кайданами міняються,Правдою торгують.І Господа зневажають, -Людей запрягаютьВ тяжкі ярма. Орють лихо,Лихом засівають… (1845)Аж страх поганоУ тім хорошому селі:Чорніше чорної земліБлукають люди; повсихалиСади зелені, погнилиБіленькі хати, повалялись,Стави бур'яном поросли,Село неначе погоріло,Неначе люди подуріли,Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть!…І не в однім отім селі,А скрізь на славній УкраїніЛюдей у ярма запряглиПани лукаві… Гинуть! Гинуть!У ярмах лицарські сини,А препоганії паниЖидам, братам своїм хорошим,Остатні продають штани…

К врагам украинского народа, кроме немцев и русских, следует присоединить еще евреев. Тогда будет полный комплект для стереоскопического изображения украинской ситуации:

Погано дуже, страх погано!В оцій пустині пропадать.А ще поганше на УкрайніДивитись, плакать - і мовчать! (1848)

Украинская хата - средоточие всех бед:

За що, не знаю, називаютьХатину в гаї тихим раєм.

… Я не знаю,Чи єсть у Бога люте зло,Що б у тій хаті не жило?А хату раєм називають!Не називаю її раєм,Тії хатиночки у гаї…… В тім гаю,У тій хатині, у раю,Я бачив пекло… Там неволя,Робота тяжкая, ніколиІ помолитись не дають.… Мені аж страшно, як згадаюОту хатину край села!Такії, Боже наш, ділаМи творимо у нашім раїНа праведній твоїй землі!

Ми в раї пекло розвели,А в тебе другого благаєм… (1850)

До конца жизни Шевченко не устает повторять:

Ні тихої хатиночкиВ забутому краю,Ні тихої долиночки,Ні темного гаю;Ні дівчини молодоїЙ малої дитиниЯ не бачу щасливої…Все плаче, все гине!І рад би я сховатися,Але де - не знаю.Скрізь неправда, де не гляну,Скрізь Господа лають!… (1845; 1860)

У самого-то все правда? Десятилетиями Украина без конца все гибнет и гибнет. Так может быть умирание - не единственное ее занятие? Может было и еще что-нибудь? Например:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,Плугатарі з плугами йдуть,Співають, ідучи дівчата,А матері вечерять ждуть. (1847)

Конечно, была и нормальная жизнь нормальных людей. Но об этом Шевченко говорил редко и неохотно. Его артистической натуре это было не интересно. Он этого не ценил. Это не соответствовало его революционному темпераменту (в переводе с греческого его имя означает "бунтарь"). Лишь изредка он немного остывал и тогда становился чуть более объективным. Так в трудную минуту вынужденного досуга он вспомнил и про "Садок вишневий коло хати", и про нормальную жизнь на свободе. Вспомнил и включил стихотворение в цикл "У казематі".

Конечно, десятилетиями на Украине, кроме "классовой эксплуатации" и "национального гнета", шла еще обычная человеческая жизнь. Этим и объясняется такая парадоксальная ситуация:

Тяжко-важко сиротині,А ніхто не бачить…… Я, юродивий, на твоїх руїнахМарно сльози трачу, заснула Вкраїна…… Тілько я, мов окаянний,І день, і ніч плачуНа розпуттях велелюдних,І ніхто не бачить,І не бачить , і не знає -Оглухли, не чують …

Все оглохли и ослепли. Кроме кобзаря. Он один, словно окаянный (эпитет этот происходит от имени Каина), все видит, все слышит и твердо знает: Украина гибнет.