Тореадори з Васюкiвки

Ми сидiли, як побитi. Ми так захопилися грою жандарма, що прогаяли мить, коли нам треба було зрадiти. Ну що ви хочете! Це ж все-таки наша перша в життi зйомка! А ви хочете, щоб ми вам одразу стали, як Аркадiй Райкiн!

Жандарм вилiз iз води, посварився на нас кулаком, але без злостi, усмiхаючись. Ще й пiдморгнув. I пiшов за тонваген перевдягатися.

— Нехорошо вийшло! Пiдвели ми їх! Давайте хоч зараз добре зрадiємо! — зашипiв з корми Ява.

— Ага, — сказав Будка.

— Нуда, — сказала Валька.

— Авжеж, — сказав я.

Поки жандарм перевдягався, я накопичував у собi радiсть, — сидiв i згадував все найкраще, найрадiснiше, що було в моєму життi: i як менi новi футбольнi бутси купили, i як я найбiльшого на баштанi кавуна вкрав, i як мiй ворог вiдмiнник Карафолька двiйку з фiзкультури схопив… Я спiймав на собi Явин погляд. Вiн дивився на мене з уїдливою посмiшкою. Я знаю, що вiн згадує! Вiн згадує, як я, стрибаючи при всiх з верби у воду, зачепився трусами за гiлку, розпанахав труси i летiв у воду голий… Ну добре, хай згадує, менi для мистецтва не жаль! Аби тiльки зйомку не зривав!

— У, гад, жандарм Європи, так тобi й треба!.. Хi-хi-хi-! — це шепоче про себе поряд зi мною Будка — настроює себе, готується. Менi не видно i не чути, як готується Валька, але я певен, що вона теж готується. Ух, ми зараз дамо! Ух, ми зараз зрадiємо!

З-за тонвагена вийшов жандарм у новому сухiсiнькому мундирi — наче й не падав у воду.

I от знову вони стоять з Артемом на кладцi.

— Увага… Починаємо… Мотор! — кричить режисер. I знову пiдбiгає юнак у беретi, клацає своїм «шлагбаумом» i вигукує:

— «Артем»… Двiстi дев'яносто сьомий… Дубль другий…

Гарчить тонваген. Борюкаються жандарм з Артемом. Бемц!.. Беркиць! Шубовсть!.. Жандарм у водi… Ми пiдхоплюємося…

— Стоп! — кричить режисер.

— Тю-у-у…

Пропав такий заряд…

Виявляється, тiкаючи, Артем послизнувся i впав. Вiн був ще в кадрi. А Артем — герой i не повинен падати. Герої не падають. В кiно падають тiльки негативнi персонажi.

Винуватий Артем бубонiв:

— Звичайно… Накидали тут лушпиння якогось… I канатоходець послизнеться…

Режисер хмуриться i мовчить. Головних героїв фiльму режисери не лають. Режисери лають лише статистiв.

Жандарм вилазить з води, свариться кулаком на Артема, але вже не усмiхається i не пiдморгує. Iде за тонваген перевдягатися.

I от знову…

— Увага… Починаємо… Мотор!

Клац! — «шлагбаум».

— «Артем»… Двiстi дев'яносто сьомий… Дубль третiй…

Бемц! Беркиць! Шубовсть!

— Ура! Га-га-га! Го-го-го! — мов скаженi, по-справжньому радiємо ми, радiємо не стiльки «по ролi», скiльки тому, що нарештi нас знiмають. Бачимо, режисер усмiхається, киває нам, задоволений. Ну все!

— Стоп! — гукає раптом оператор. — Не годиться! Гiлляка перекриває дiвчину.

От iще!.. Ми вороже дивимося на Вальку, нiби вона винна, що iї перекриває якась гiлляка…

— Зрубати гiлляку!.. Негайно!.. Що за свинство!.. Не можуть пiдготувати зйомку! Зриваєте менi роботу! Чортi-що робиться на цiй студiї! — кричить режисер невiдомо на кого.

Ми сидимо, гордо поглядаючи навкруги. Ми не виннi. Ми добре зiграли. Режисер нам кивав i усмiхався. I це справдi свинство, що цей дубль зiпсовано. Виходить, даремно ми радiли.

Жандарм вилазить з води, нi на кого кулаком не свариться, але про себе щось бурмоче, — видно, лається… Що ж, ми його розумiємо. Падати у воду не легше, нiж радiти.

— Увага… Почали… Мотор!

«Шлагбаум».

Клац!

— «Артем»… Двiстi дев'яносто сьомий… Дубль четвертий…

Бемцi Беркиць! Шубовсть!

— Га-га-га!.. Урра!.. Го-го-го!.. I-i-i!..

— Стоп! Ще раз! Жандарм не досить виразний.

Будеш тут виразним — четвертий раз у воду гепатися!..

— Увага… Почали… Мотор!..

«Шлагбаум».

Клац!

— «Артем»… Двiстi дев'яносто сьомий… Дубль п'ятий.

Бемц! Беркиць! Шубовсть!

— Стоп!

У жандарма одклеївся один вус… А що ж ви хочете! Таких тортур живi вуса не витримують, не те що приклеєнi.

Iде за тонваген мокрий жандарм. Виходить з-за тонвагена сухий жандарм.

— Увага!.. Почали… Мотор!..

«Шлагбаум».

Клац!

— «Артем»… Двiстi дев'яносто сьомий… Дубль шостий…

Бемц! Беркиць! Шубовсть!

— Га-га! Го-го! Ох-ох-о!.. Хi-хi!. — стараємся ми.

— Стоп! Молодцi! Нарештi! Здається, тепер все! Гаразд! — задоволено каже режисер. Ми розпливаємося у радiснiй усмiшцi. I раптом вiн застигає, вирячивши очi.

— Що це?! На руцi!

Я не розумiю, що це до мене, i якийсь час iще радiсно посмiхаюся Будка штовхає мене в бiк. Я дивлюсь на свою руку i все розумiю…

— Го-годинник… — мимрю я.

— Що-о? Вбивця! Де ти бачив, щоб дiти бiднякiв до революцiї носили годинники! Ну! Зарубав менi всi дублi. Ну! — якимось плаксивим голосом вигукував режисер, потiм пiднiс до губ рупор i вже звичайним своїм голосом закричав.

— Всi лишаються на мiсцях! Перезйомка! Перезйомка! — а тодi знову плаксиво до мене: — Знiмай негайно ж годинник i оддай на берег! Негайно!

У мене враз задерев'янiло всерединi, я опустив голову i сказав:

— Не оддам!

— Га?! Що?! — не повiрив своїм вухам режисер.

— Не оддам… Це не мiй годинник… Вiн уже раз пропадав А я ного сьогоднi хазяїновi оддати мушу.

— То що ж ти менi всю зiюмку зiпсувати хочеш?!