Троє в одному човні (як не рахувати собаки)

Якби ви будь-коли чули, як Гарріс співає комічні куплети, ви б зрозуміли, яку послугу я зробив людству. У Гарріса є нав’язливе переконання, що він вміє співати комічні куплети. Друзі, яким доводилось його слухати, зовсім іншої думки. Вони переконані в тому, що Гарріс не вміє і ніколи не навчиться співати, і взагалі йому не можна дозволяти навіть пробувати це.

Коли Гарріс відвідує якусь вечірку і його просять заспівати, він відповідає: «Але, ви знаєте, я співаю лише комічні куплети». До того ж він каже це таким тоном, щоб всім було зрозуміло: він співає їх так, що достатньо один раз почути — і можна помирати.

— Чудово, — всміхається господиня. — Заспівайте нам одненький, містере Гарріс.

Гарріс встає і з сяючою посмішкою великодушного джентльмена, який збирається подарувати комусь щось надзвичайне, підходить до рояля.

— Попрошу тиші, — каже господиня, — зараз містер Гарріс співатиме комічних куплетів.

— Як цікаво, — перешіптуються гості, поспішають із оранжереї, спускаються сходами, збираються у вітальні, всідаються довкола і посміхаються в очікуванні.

І Гарріс починає.

Звичайно, коли хтось співає такі куплети, ви не особливо переймаєтесь його голосом, не дуже слідкуєте за тим, як складаються слова. Ви не звертаєте уваги на те, як співак, зрозумівши, що затягнув надто високо, на середині ноти раптом сповзає донизу. Вас не хвилює темп. Вам байдуже, що він на два такти випереджає мелодію, потім посеред рядка зупиняється, про щось там сперечається з піаністом, а після того починає куплет заново. Вас цікавить лише те, про що він співає.

Чого ви не очікуєте, так це тієї колізії, що він пам’ятає лише перших три рядки першого куплету і повторює їх, допоки не настане час співати хором. Ви не готові, що він посеред куплету може зупинитися і почати хихикати, приказуючи, що, хай би як це було смішно, але, бодай він луснув, не пам’ятає, про що там ідеться далі. Потім він намагається щось придумати сам, а перейшовши вже до зовсім іншого куплету, раптом все згадує і без будь-якого попередження повертається назад, щоб проспівати вам те, що він забув. Ви не... А тепер я спробую описати, як Гарріс співає комічні куплети, і тоді ви будете в змозі судити про все самі.

Гарріс (перед роялем звертається до публіки). Боюсь, ця пісенька досить стара. Ви всі її, звичайно, знаєте. Але це єдина пісенька, яку я знаю. Це куплети судді з «Фартуха» — ні, я не мав на увазі «Фартух». Я мав на увазі... ну, ви знаєте, що я мав на увазі, зовсім інше. Ви будете допомагати мені хором.

Усі починають шепотіти, передчуваючи задоволення від співу хором. Лунає вступ до пісеньки судді із «Суду присяжних» у бездоганному виконанні нервозного піаніста. Підходить момент для вступу Гарріса. Гарріс пропускає це повз увагу. Піаніст починає нервувати, знову починає вступ, і в той же час починає співати Гарріс, видаючи перших два рядки Першої пісні лорда з «Фартуха». Знервований піаніст намагається завершити вступ, потім полишає його і намагається підігравати Гаррісові пісеньку судді із «Суду присяжних». Він бачить, що щось не збігається, намагається зрозуміти, що він робить і де він є, відчуває, що розум полишає його, і зупиняється.

Гарріс

(добродушно підбадьорює піаніста). Усе гаразд. У вас все чудово виходить. Справді. Продовжуйте.

Знервований піаніст. Здається, тут якась помилка. Що ви співаєте?

Гарріс(не замислюється). Як що? Пісеньку судді із «Присяжного суду». Ви що, не знаєте її?

Хтось із друзів Гарріса(із глибини кімнати). Та ні ж, йолопе, ти співаєш куплети адмірала з «Фартуха».

Довга суперечка між Гаррісом та його приятелем про куплети, які він насправді співає. Врешті приятель замовкає, вирішивши, що вже не важливо, що саме Гарріс співає, аби лише співав. Гарріс, не приховуючи образи через таку несправедливість, просить піаніста розпочати наново. Піаніст розпочинає вступ до пісні адмірала, і Гарріс, вибравши, на його думку, слушний момент для вступу, заспівує:

Коли я був ще молодим і став я адвокатом

Загальний шум і сміх, які Гарріс сприймає як комплімент. Піаніст, згадавши про свою дружину та сім’ю, здається в цьому нерівному поєдинку і йде. Його місце займає чоловік із міцнішими нервами.

Новий піаніст(бадьоро).

Ну, друже, ви розпочинайте, а я — за вами. Будемо без усяких вступів.

Гарріс (до якого поволі починає доходити, в чому річ, сміється). Заради Бога! Я вибачаюсь. Я справді переплутав ці дві пісеньки. Це мене Дженкінс спантеличив. Ну, починаймо... (Співає, його голос звучить ніби з підземелля і нагадує гул землетрусу, що наближається.)

...Колись давно, ще хлопцем молодимв повірника в конторі служив я розсильним.