Украина, чи навчають нас уроки истории? (СИ)

На сход╕ швидким темпом ╕шов процес об*╓днання земель п╕д владою Московського князя. Серед московських княз╕в, духовенства, пров╕дно╖ ел╕ти зм╕цню╓ться переконання в тому, що Москва - спадко╓миця Ки╓ва, а московськ╕ княз╕ нащадки Рюриковичив, Мономаха.

У1490-х р. переходять до Москви черн╕г╕вськ╕ княз╕ ╕ багато ╕нших; московськ╕ княз╕ виступають "як борц╕ за руську народн╕сть та православну в╕ру", - писав В.Ключевський.

В╕йни з Литовським княз╕вством за ц╕ земл╕ в 1492-1494 та 1500- 1503 р. були для Москви усп╕шн╕. ╤ван 3-й заявив послам литовським ,що вважа╓ сво╓ю "отчизною" всю землю Руську.

Так б╕лоруська та укра╖нська людн╕сть Великого Литовсько - Руського княз╕вства опинилася у безвих╕дному становищ╕. З одного боку загрожували ╖й латин╕зац╕я ╕ спольщення, а з другого - наступало православне Московське княз╕вство, яке, поки що, заманювало п╕льгами ╕ в усякому раз╕ - р╕вноправн╕стю.

Роки 1492-1497 були дуже тяжк╕ для Укра╖ни. Татари плюндрували Ки╖вщину, Под╕лля, Волинь,заходили нав╕ть на Черн╕г╕вщину.

Н╕ Польща, н╕ Литва не робили н╕яких спроб боротьби з татарами та турками. Все це до краю виснажувало Укра╖ну. Сотн╕ тисяч людей гинули в боротьб╕ ╕ в полон╕. Татари забирали молодих, сильних чолов╕к╕в, ж╕нок. Це татарське лихол╕ття тривало к╕лька стол╕ть ╕ залишило глибоке враження в св╕домост╕ народу. В╕н бачив, що влада безсила йому допомогти, що треба рятувати себе власною силою. Такою силою стало козацтво.

1-го липня 1569 р. було укладено акт ун╕╖, зг╕дно з яким Корона й Велике Княз╕вство Литовське творили одну Р╕ч Посполиту. Вони обирали сп╕льно короля, якого проголошували Великим князем. Сойми мали бути т╕льки сп╕льн╕.

Насл╕дки Люблинсько╖ ун╕╖ для Укра╖ни були величезн╕.

Укра╖на булла роз╕рвана: б╕льша частина╖╖ перейшла до Польщ╕ - Галичина, Холмщина, Волинь, Под╕лля, Брацлавщина, Ки╖вщина, П╕длящщя. За Великим Княз╕вством Литовським залишалися б╕лоруськ╕ земл╕ по В╕тебськ, Оршу та Мстиславль; укра╖нськ╕ земл╕: все берестейське во╓водство та Пинщина. Буковина з середини 14-го ст. перебувала в склад╕ Молдав╕╖, а коли Молдав╕я 1564 р. визнала протекторат Туреччини, з нею перейшла п╕д турецьку зверхн╕сть ╕ Буковина. Закарпаття д╕сталося п╕д владу Угорщини.

Значна частина Укра╖ни опинилася п╕д владою Москви: все сточище Десни ╕ Сейму по Остер ╕ Гомель над Сожею, нав╕ть верх╕в*я Псла ,Ворскли ╕ Д╕нця.

Литовське Княз╕вство втратило не лише сво╖ земл╕, а й державне значення.

Найб╕льше втратила Укра╖на: нац╕ональне життя ╕ нац╕ональн╕ традиц╕╖ зазнали тяжких удар╕в. Польська шляхта зг╕рдливо ставилася до всього чужого, ╕ перед укра╖нцями постала дилемма: або зректися пол╕тичного життя, або польон╕зуватися. Повол╕ польське право, мова, католицизм ширилися так, як то було в Галичин╕.

П╕сля Любл╕нсько╖ ун╕╖ почина╓ться широка роздача земл╕ польським панам на Ки╖вщин╕, Брацлавщин╕, на Задн╕пров*╖, що славилися родючим чорноземом. В Укра╖н╕ з*являються величезн╕ латифунд╕╖ польських магнат╕в".

1410 р.Ки╖вське княз╕вство було перетворено в литовську пров╕нц╕ю.

Так остаточно зак╕нчилася укра╖нська автоном╕я.

Тим часом на Укра╖н╕ все б╕льше ставало лях╕в та жид╕в, ксондз╕в ╕ монастир╕в католицьких. Польська шляхта без м╕ри почала т╕снити народ православний: ц╕л╕ села поотдавали в аренду жидам, д╕тей козацьких у казанах варили, ж╕нкам вир╕зали груди, засипали чолов╕кам порох у пазуху ╕ п╕дпалювали.

Шляхта досягла усього того, про що т╕льки мр╕яла: заволод╕ла ус╕ма землями краю, а кр╕м того, козаччину повернула мало не всю у кр╕пак╕в.

Народ укра╖нський ц╕лих 10 л╕т не ворушився.

За тих 10 рок╕в мало не вся шляхта сполячила ╕ разом з щиропольською шляхтою увесь народ повернула в кр╕пацтво.

Народ мусив терп╕ти, бо не мав за плечима н╕яко╖ сили, на яку б йому опертися. Народ виявля╓ сво╓ обурення , але мовчки тим, що кида╓ р╕дн╕ осел╕ ╕ виселя╓ться на нов╕ ,далек╕ м╕сця.Так тод╕ оселилася Слоб╕дська Укра╖на (Харк╕вська губ.), частина Курщини та Ворон╕жчини.

Мало не вс╕ княз╕вськ╕ ╕ вищ╕ Укра╖нськ╕ родини перейшли на латинство ╕ зовс╕м одцурались свого народу, бо це ╖м було виг╕дн╕ше.Багато тому допомагали ╓зу╖тськ╕ школи ,де т╕льки й могли здобути соб╕ осв╕ту д╕ти вищих верств; д╕ти звикали до звича╖в польських, зовс╕м забували св╕й край, р╕днилися з поляками, ╕, таким чином, ставали чуж╕ свойому народов╕."

6. Судьба Украины после смерти Богдана Хмельницкого.

Георг╕й Кониський "╤стор╕я Рус╕в або Мало╖ Рус╕╖":