Украина, чи навчають нас уроки истории? (СИ)

П╕д впливом цього твору О.Пушк╕н написав свою "Полтаву". Сам Гоголь користувався твором при створенн╕ "Тараса Бульби". Пушк╕н високо оц╕нив "╤стор╕ю Рус╕в", зокрема в╕н назвав Г.Косинського "великим живописцем ╕ припустив, що "серце дворянина б*╓ться в ньому п╕д чернечою рясою", а з другого боку-"любов до батьк╕вщини часто зваблю╓ його за меж╕ строго╖ справедливост╕".

Т.Г.Шевченко брав з "╤тор╕╖ Рус╕в" ц╕л╕ картини. Н╕що, окр╕м Б╕бл╕╖, не мало тако╖ сили над системою думок Шевченка, як "╤стор╕я Рус╕в"(М.Драгоманов).

╤ ми продовжимо розглядати ╕сторичну долю Укра╖ни через призму "╤стор╕╖ Рус╕в" Г.Кониського.

В╕н пише:

"...Частина Слов*янсько╖ земл╕,що лежить од р╕чки Дунаю до р╕чки Дв╕ни ╕ од Чорного моря до р╕чок Стиру, Слуз╕, Березини, Д╕нця, С╕ви, д╕стала назву Русь, а народ, що на н╕й прожива╓, названо Русами ╕ Руськими взагал╕.

Згодом таж сама земля под╕лилась назвою на Чермну, або Червону, Русь-за землею, що родить барвн╕ трави та чернець у краю полуденному, ╕ на Б╕лу Русь -за великими сн╕гами, що випадають у сторон╕ п╕вн╕чн╕й".

В предыдущих своих работах по истории Украины я особо подчёркивал как проблему украинцев изначально-проблему протекционизма. Начиная от татаро-монгольского нашествия, украинцы, осбенно элита, не нашли в себе силы оставаться со своим народом и выживать в тех условиях вместе. Нет. И тогда не сработал инстинкт самосохранения нации, а сработал инстинкт самосохранения себя-любимого. Об этом и пишет далее Г.Кониский.

"1238 р.- нашестя в╕йною Мунгальских Татар.

Княз╕вства Мало╖ Рос╕╖, зазнавши в пору нашестя Батия ╕ його Татар року 1240 б╕льшо╖ поразки, ан╕ж ╕нш╕. Дехто з княз╕в, найвизначн╕ш╕ родини ╕з небагатьма Княз╕вськими с╕мействами в╕д╕йшли в сус╕дн╓ княз╕вство Литовське, ╕, там перебуваючи, чимало з них спор╕днилися з пан╕вними та вельможними родами тамошн╕ми ╕ з допомогою такою подвигнули Литовського володаря Князя Гедим╕на визволити ╖хню землю од зверхност╕ Татарсько╖ ╕ злучили ╖╖ з╕ сво╓ю державою п╕д одне право ╕ начальство.

Тому Гедим╕н Князь року 1320-го, прийшовши в меж╕ Малорос╕йськ╕ з в╕йськом сво╖м Литовським, з*╓днаним з Руським, вигнали з Малорос╕╖ Татар, перем╕гши ╖х у трьох битвах ╕ на останн╕й, головн╕й, над р╕чкою ╤рп╕нь. По тих перемогах поновив Гедим╕н правл╕ння Руське п╕д начальством вибраних од народу ос╕б, а над ними поставив нам╕сником сво╖м з Русько╖ породи Князя Ольшанського.

Малорос╕я, перебуваючи в повному ╓днанн╕ з Княз╕вством Литовським, зробила Княз╕вству сьому велик╕ ╕ важлив╕ послуги.

Коли Литовське Княз╕вство року 1386-го через Князя свого Ягайла, з*╓дналося в одну державу з Корол╕вством Польським через одруження Князя цього з Гедвигою, Королевою Польщ╕, то й Малорос╕я, п╕д давньою назвою Рус╕, об*╓дналася тод╕ разом з Литвою в Корол╕вство Польське на трактатах, що р╕вном╕рно вс╕м трьом народам служили п╕д назвою Пакта Конвента. Були встановлен╕ в трьох тих нац╕ях три р╕вн╕ Гетьмани: коронного Польського, другого-Литовського, а третього-Руського.

Для резиденц╕╖ Малорос╕йського Гетьмана призначено м╕сто Черкас.

Провенц╕йний же под╕л земл╕ був на во╓водства ╕ пов╕ти, ╕ Руських во╓водств засновано тод╕ чотири: Ки╖вське, Брацлавське, Волинське та Черн╕г╕вське.

Галичина не належить до складу злуки Малорос╕╖ з Польщ╓ю, бо вона п╕сля Батия з Татарами ╕ п╕сля виснаження ╕ винищення Княз╕в тутешн╕х переходила спершу з рук в руки то до Угорських, то до Польських Корол╕вств, нарешт╕ д╕сталася зовс╕м Польщ╕. Король Польський Казимир 3-й, або Великий, 1339 р. заволод╕в безперешкодно (вид╕лено мною-З.В.М.) чильним ╖╖ м╕стом Львовом ╕ вс╕╓ю т╕╓ю кра╖ною, при╓днав ╖╖ до Польщ╕ ╕ под╕лив тод╕ ж на губерн╕╖. Або во╓водства".

Берестейська Ун╕я. Ун╕я вигадана в Рим╕ Папою Климентом 8-им.

╢п╕скопи Руськ╕ та Митрополит ╖хн╕й Ки╖вський Михайло Рогоза з багатьма Архимандридами та Протопопами року 1595-го були запрошен╕ найулеслив╕шим чином до м╕ста Бреста Литовського на раду Братерську. Названо це з╕брання Духовним Грецько╖ Церкви Собором. Нунц╕й Папський закликав його до ╓динов╕рства.

Духовенство Руське, спокусившись закр╕паченням для себе аж такого числа сво╖х сп╕вв╕тчизник╕в та чад духовних ╕ не турбуючись ан╕трохи про обов*язки сво╖ перед Богом, перед сп╕льною Церквою ╕ перед народом, що ╖х обрав, п╕дписали угоду про Ун╕ю ╕ присягою те ствердили. ╤ сих зрадник╕в було в╕с╕м ╢п╕скоп╕в ╕ один Митрополит Рогоза з Архимандридами й Протопопами.

А не спокушених ╢п╕скоп╕в вистояло лише три. С╖╖ муж╕ заперечували тому соборищу, противилися йьому.

П╕сля цього Уряд Польський дав наказ Гетьманов╕ Коронному зайняти Малорос╕ю в╕йськами Польськими, ввести в ус╕ ╖╖ м╕ста гарн╕зони ╕ заборонити найсувор╕ше чинам ╕ козакам мати елекц╕ю на виб╕р Гетьмана, а Духовенству Руському, яке щойно повернулося з Собору Брестського, сприяти вс╕ляко у навертанн╕ церков та народу до Ун╕╖. Духовенство почало цю роботу окружними посланнями сво╖ми до вс╕х церков та народу.