Unknown

Андрій. Поки що досить і того. Інші зможуть при­єднатись, коли приїде місія. У пас немає зайвого часу, дорога кожна хвилина. Треба чекати, що не тільки Ку­черов і Цупович кинуть проти нас усі сили. Петерсон та­кож не дріматиме. Найближчий поїзд піде тільки завтра, о шостій ранку...

Д у д а. Я повезу списки.

Мальцев.А чим я гірший за тебе?

Андрій

(підняв руку). Ша! По-моєму, я краще справлюся. Мене тут менше знають і, крім того, до­свід — велика річ. Я вже пройшов крізь вогонь і воду, отже, згода?

Пауза.

Мальцев(простягає руку). Коли вас можна че­кати?

Андрій. Не знаю. Хотілось би приїхати водночас з нашими офіцерами. Тільки дивіться, хлопці, щоб не повторилася ганебна історія з минулого місяця, коли від імені переміщенців з членами місії розмовляли Бє- лін, Цупович та ще кілька живолупів з їхньої зграї. Аме­риканські власті тепер також одних тероризуватимуть, іншим спробують затулити рот цукерками. Ми не повин­ні допустити до цього. Коли наші офіцери приїдуть сю­ди, американці вишлють знову всіх за місто на роботу. Тим-то щоб за першим сигналом усі були на місцях. Пам’ятай, Мальцев, ти організуєш охорону членів місії від провокаторів. Ваші заступники?

Дуда.

Гайдай і Марцеляк.

Андрій. Це, братики, може й невелике, але святе діло. Воно варте того, щоб стояти за нього на смерть. Цуповичам, бєліним і петерсонам не потурчити нашого брата. Буде вам важко, трудно буде: від них можна че­кати всього. (Підводиться.) Але не забувайте ніколи, ні на хвилину, що ми — сини найбільшої і найвеличні- пюї в світі держави. А тепер, хлопці, бажаю успіху. Як­би щось трапилось у таборі, приходьте, я буду ще тут увечері. Тільки зо мною краще не зустрічайтесь більше сьогодні. Що треба буде сказати — скажете Анні.

і

Дуда і Мальцев встають. Андрій стискає їм руки. Мальцев

вручає пачку сигарет.

Андрій.

Спасибі, Жорка.

Дуда(палко). Щасливої, щасливої вам дороги...

Андрій(посміхнувся). Щасливої? Ану, стривайте, послухаємо ще разок! (Обернувся, підходить до музич­ної скриньки.) Може, на цей раз вдасться змусити цю прокляту шафу зіграти пісню до кінця... Увага, хлоп’я­та! (Кидає у скриньку монету.)

Лупає відома вже мелодія, та посередині вопа знову обриває­ться. Пауза.

А жаль! Хороший романс!

Фрау Мільх(зачеплена). Це пе романс. Це релі­гійна пісня Шуберта.

Андрій. Релігійна? Дивно і — неймовірно, адже не можна так гарно співати про те, чого немає. Я, бачите, вже навіть назву для неї придумав: «Прощання».

Завіса

ДІЯ ДРУГА КАРТИНА ПЕРША