Unknown

Микола(подумав). Що ж, гаразд. Тільки вона— працює.

Лука(спустив очі в миску). Я також не звик сиді­ти довго склавши руки.

Микола(їсть). Я думав уже про музичну школу. Зрештою, можеш учителювати і тут. Дітей нема кому вчити співу. Що ти скажеш, Варваро?

Варвара. Я ще не думала про це, швагре. (Кличе з порога.) Параско! Скажи дідові: обідати пора! (Сідає до столу.)

Микола. Ще три дні такої погоди — і земля буде не земля, а камінь. Хотів би я знати, хто втяв цю штуку з левом?

Варвар а. Підозрінпя є?

Микола. Є. У Семена ІІегрича.

Варвара. Як? На Семена?

М и к о л а. Я сказав: у Семена.

Лука. Самовпевненнй парубок.

Микола. Не хоче тільки назвати імені. Каже: ра- по. Ніби розумний хлопець і такий дивак. (До Варва­ри.) До речі, він знає про вашу... теє... дружбу?

Варвара. Мабуть, не встиг іще взнати.

Микола. Буде нудити світом, бідолаха. Хто зна, чи не через тебе він так поспішав з армії сюди...

Варвара перестала їсти, входить Параска.

Параска.

Дідо не хочуть їсти. (Порається коло плити.)

Пауза.

Лука. Значить, в особі Семена я матиму невблаган­ного ворога.

М и к о л а. Не думаю. Семен — комуніст, крім того, він вірний син свого батька і проти нього не піде.

Л у к а. А ти як думаєш, Варваро?

Варвара(встала від столу, збирає посуд). Я во­ліла би поки що про це не говорити.

М и к о л а. Дивна відповідь.

Варвара. Дивна? Чимало дивних речей діється у пас, любий швагре.

М и к о л а. Ти про цю історію з левом?

Варвара. Не тільки про історію з левом. (До Па­раски.) Параско, вийди па хвилипу!

Параска виходить.

Як ти думаєш, Миколо, хто винеп у смерті родини Ро- зепкранців?

Микола(встав і, мугикаючи, почав ходити по ха­ті). Чому тобі раптом спало це на думку?

Варвара. Ти не відповів мені па питання, швагре.

Пауза.

Микола. Я тоді вже сидів в Освепцімі, а Лука по­яснив усе те. Поліцаї перестріли їх у дорозі й захотіли зайвий раз поживитися чужим майном...

Варвара. А якщо вони перестріли їх не випад­ково?

М п к о л а. Ти думаєш, їх підіслав хтось?

Лука(встає). Я певен цього, тату. Чого б шукали дороївські поліцаї на такій далекій царині?

Пауза.

Микола. Гм. Жаль, що жодного з них не вдалося нашим спіймати. Вони б тепер сказали правду. Без них — навряд чи вдасться розкусити цей горіх...

Варвара. А я не знайду спокою, поки не розкушу його.

М и к о л а. Твердий горіх.

Лука. А може, тобі лише так здається? Ти, тату, сказав: «Хтось хотів поживитись майном Розенкранців...»

На порозі став Семен Негри ч. З-під розгорнутого петека

визирає дуло автомата. Лука не помітив Семена.