Unknown

Ш р а м е к. Мовчи, мовчи, бо кожне твоє слово — це образа найсвятіших моїх почуттів. Скільки лиха за­знав я на своєму віку від людей, а ще ніхто і ніколи не скривдив мене так боляче, так жорстоко, як ти це зробила, Вожено, щастя моє, надіє моя єдина!.. Після таких слів чує моє серце, що немає в мене більше доч­ки і що до кінця днів моїх буду самітний, самітний... (Сховав лице в долоні і захлипав.)

Вожена підвелася і піднесла руки, щоб погладити батька по голові, але завагалася, встала і поволі підійшла до вікна. Го­динник па ратуші вибив сьому годину. Внизу, в подвір’ї, жіночий голос заспівав: *

Вожена. Сьома година.

Шрамек надягнув штани, встав, упав навколішки і, б’ючись у груди, почав молитися.

Па сніданочок не маю ані крейцара.

Шрамек все ще молиться. Жіночий голос у подвір’ї: *

Шрамек(помолившись). Візьми в крамниці хліба наборг, недобра дитино. Скажи, що першого заплачу.

(Нашвидкуруч вмився і одягнувся в куртку листоно­ші.)

Вожена. Першого? Ні, батьку, цього першого не заплатиш крамарці.

Ш р а лі е к (підійшов до неї). Ти що видумала, га?

Вожена. Нічого не видумала. Хоч ти й надалі кожного дня зранку йдеш у цій блузі на роботу, всі в будинку знають, що ти вже другий місяць не працюєш...

Шраме к. Знають?!

Вожена. Так, вони знають також про те, що тебе звільнено за розтрату державних грошей, Я взнала про те тільки вчора.

ПІ р а м е к Вони... брешуть, Вожено!..

Вожена. Ні, вони не брешуть, батьку.

Стук у двері, ввійшла двірничка Варвара; вона ховає щось

під фартушком.

Варвара. Доброго ранку, пане Шрамек! Як спали?

Ш р а м е к. Дякую, цілком добре.

Варвара. А мій спів вас не збудив?

Шраме к. Ні.

Варвара. А дивіться! Поволі якось люди приви­кають. Мабуть, зрозуміли, що в цьому клятому будинку без співу ще важче було б жити. Але ж не в тому спра­ва. Мені здається, пане Шрамек, що наш господар Ястшембський спить куди гірше, ніж ви. І через кого, як ви думаєте? Через вас, любі, через вас, бо вже третій місяць не платите йому за квартиру, а може, і ще чо­мусь, хто його біса знає. Він прикликав мене сьогодні до світу і говорить: «Як тільки зійде сонце, йди до ли­стоноші, в якого така хороша дочка, і перекажи йому від мене, щоб протягом трьох днів заплатив комірне, якщо не хоче, щоб його звідсіля вивели під ручку». Ось і все, з чим я прийшла до вас, мої любі.

Шрамек(гордо). Можете впевнити пана Ястшемб- ського, що комірне він одержить.

Варвара.

Добре, скажу, тільки чи він повірить? Я й сама тепер за наш кут у підвалі боюся. Чей же пан Ястшембський не сьогодні-завтра взнає, що мій Мартин також страйкує.

ПІ раме к. От тобі й на! А це який страйк?

Варвара. Хіба ж ви пе знаєте? Будівельники не вийшли на роботу.

Шрамек (подивився у вікно). Дійсно. Що вони, подуріли?