Unknown

Ці симпатії закарпатців до своїх північних братів не були таємницею для Габсбургів, знав про них і папа. Імператриця Марія-Терезія забороняє привіз па Закар­паття книжок з Росії. Водночас вона вживає захо­дів, щоб з уніатських священиків зробити найвірніших ⁶⁰

жандармів, які вбили б у народі його сокровенні праг­нення до возз’єднання з єдинокровними братами й пере­творили цей народ у темну, інертну масу безбатченків, в Іванів без роду і племені.

З цією метою австрійська імператриця засновує у Від­ні школу уніатських япичарів, т[ак] зв[аний] «Барбареум» (семінарія св. Варвари). Заснованій в Ужгороді уніат­ській єпархії вона дарує кілька маєтків, у тому числі ужгородський замок, а також колегію й монастир єзуїтів. Це був золотий ланцюг, який мав остаточно приручити уніатських сторожових псів династії Габсбургів.

Марія-Терезія не помилилася. Розчулене її щедрістю, сите земних благ уніатське духовенство позбулося решток сумління й сорому. Незабаром воно забуває навіть рідну мову, й кілька десятків років по тому даремно було б і з свічкою в руках шукати уніатського священика, який не вважав би своєю рідною мовою мову мадярську. Ба, що більше, ці змадяризовані й понімечені лакеї в рясах стають у руках угорських і німецьких феодалів на зразок Шенборна знаряддям мадяризації Закарпаття...

Правда, у XIX столітті ми бачили групу уніатських священнослужителів, які в більшій або в меншій мірі від­хиляються від традиційного шляху ренегатів. Це насам­перед Духнович, Павловський, Ставровський-Попрадов, Дулішович, Сільвай-Метеор. Уніатські мастодонти охоче посилаються на них, ось, мовляв, не всі уніати були за­проданцями. Авжеж, Духнович ним не був, але не був ним тому, що в глибині душі він ненавидів унію... Про це свідчить хоч би така фраза з його «Літургічного ка­техізису»: «Хай латинствуючі віденські каноніки вірують, як хочуть, я ж, Духнович, так вірую й ісповідую, нізащо не відступлю від переказів св. отців і вчення св. східної церкви...»

А втім, далі такого лагідного протесту Духнович не пішов, не пішли й інші закарпатські «будителі». При всій добрій волі цих людей

вопи не мали ні сили, ні бажання порвати з середовищем, у якому вони виросли й виховалися.