Unknown

За своє довге й страдницьке життя Андрелла написав чимало творів, у яких нещадно бичує ворогів, бичує сло­вом влучним, дотепним і гострим, як шпага. Багато з тих книжок збереглося до наших часів, і завдяки цьому ми маємо сьогодні яскраву й переконливу картину релігій­ної боротьби на Закарпатті наприкінці XVII й на початку XVIII століття. Михайло Андрелла писав так, як відчував і думав народ, і саме в тому найбільша цінність книжок цього непримиренного ворога унії. Сповненими гніву, презирства і глибокої ненависті словами говорить пи- сьменник-борець про Рим та його уніатську витівку: «Сам ваш отець лжі папеж (папа) той, которий у старом Риму покойне до часу сидить, яко медвезвір».

З їдким сарказмом характеризує Андрелла уніатське і латинське духовенство. Про уніатського лжеєпископа, іноземця Иосифа де Камеліса, він пише: «Одеждами раз­личиями одетий Йожефусь, тот бісовський ваш біскуп,

властелин, владика мукачевский униатом вам, давние не­чистим человеком; ще в нечистоту ту упал, егда ся тело его вродило на

краткий сей мир».

Палко протестує Андрелла проти уніатських слуг Ва­тікану: «Чому ж волокут, тягнут нашу церковь і ради би вони мне погибнути, скоро, барзо, просят, молят мя обра­тимся. На що? На унию их.

ПгеІ Плюю на неї, не хочет ниже одежда моя, а ни кость, а ни прах одсжди моеі, не потрібна мені бога іх».

Приблизно в той самий час великою популярністю користувався па Закарпатті вірш невідомого автора. Цей вірш показує, як ставився народ до уніатського духовен­ства:

Тісен путь к раю, врата узкіє; людям показуєш посты твердые, а сам ешь-пиешь стравы дорогыи, глубоко спишь — пробудися, заблудив есь — навернися, о попе, покайся.

Звичайно, піп не покаявся... навпаки, чим далі, тим вірнішими німецькими слугами ставали уніатські свя­щеннослужителі, хоч власть імущі давали їм па кожному кроці відчути їх «неповноцінність». Доля священика-від- ступника залежала від першого-ліпшого латинського «плебана» \ заступником якого він вважався й накази якого був змушений беззаперечно виконувати. Уніатський єпископ був ставлеником латинського єпископа, за його рекомендацією він призначався, його інструкції й роз­порядження він виконував. Коротше кажучи, всі ті роз- топчинські і камеліси були лише адміністраторами єпи­скопів мадярів і німців. Зрозуміло, що цей факт у чималій мірі зумовив ставлення уніатського духовенства до на­роду...