Вибране

Вони сидять за столом,поклавши перед себе жилаві руки:ось сухі і нервові — мамині,ось татові — важкі, наче гирі,сидить сестра — таємнича усмішкасновигає її непевним обличчям,усміхаючись, вона думає про своє.Маленька племінничка шестилітнянавдивовижу відкритим поглядом,пласким, як медуза,по черзі приліплюється до брата,матері, тітки,

сидить мій син,вибавляючись наостанокувагою присутніх,купаючись у ній,як у розкошах.— Час, — каже татоі помалу підводиться з-за стільця,мамине обличчя тьмянішаєнікому зачепитисянізащо.В кишені я маю телеграму,що через чотири години

літак прилетить до Жуляні я почуюнайрадісніше й найздивованіше«таточку»щасливий крик дитинчати,не призвиклого до життьових перепадів:вогню й морозу,ночі й дня,радощів й горя(скільки то йому треба щеобірвати натужних жил,аби збагнути різницю).

В кишені я маю телеграму,і, вправний режисер,примушую рухатисьсвоїх рідних далеких дорогихтак, як мені заманеться.Я торжествую, маленький бог, —окрім телеграмив кишені в мене літак,дружина з усіма дорожніми бебехамиі син принишкло-грайливий,як довірливо зайча.Я насолоджуюсь набутою певністю,

адже протягом трьох годин чеканняя можу бути певним,що світ ще не збожеволів.

«Сповнений почуттям вдячності,..»

Сповнений почуттям вдячності,він захотів переповісти менівсю свою історію,але виявилось,що історії нема.І він мусив був обмежитисьсамими словами вдячності.

«Я знав майже напевно,..»