Вибране

Людина флюгер. Так. Людина флюгер,підвладний вітрові, а не собі.Я знаю? Може, Бог чуттями править,чуттями править, може, дика товчще неоговтаних протобажань людських.А ти живеш навпомацки — і тільки.Самопізнання — самозагасання.Триматися у власному сідлі —такі химери юності, що шкодаі часу і себе і Бога — теж.І вже. Вкипіла під ногами магмай стверділа товщ і магма почуваньі прагнення стверділості — повтори....А змучений повторами, натрудишз’ятрілу душу. І нема тобірятунку: прохромити твердь змертвілуі в море неспокійне увійти,щоб борсатися і немов вітрилопорожнє виповнитись шалом дняі вже покореному поріднитись

з безумством світу білого. Пливиі погинай, заблукане човенце.Як здумано життя чуттями править.Зухвало як — цуратися душіі навертати й повнитись. І вічнолетіти в сонмі самопочезань.

«Вмирає пізно чоловік,..»

Вмирає пізно чоловік,а родиться дочасно,тому й на світі жити звик,як раб і рабовласник.Він като-жертва, жертво-катстраждає і богує,іде вперед, немов назад,як душу гнів руйнує.О світе світе світе мій,їй-бо, ніяк не звикну:невже твій син — то тільки злий,а добрий — то каліка?А все немудре. Доживу

віка, докалічію,допоки жили не зірвучи не зламаю шиї.

Вертання

Перерізане світлом вікновулиці — біле по білому,аж до болю.Насип.Далеке шосе.Машини.І небо вологе — над.Шлях у себе:вабить (уже закритий),відкривається (на розлуці).Темінь.Шукай.Що там? Снігбором — кукурудзиння.Досвітні таємниці.Терикон.

Смердюча річка,глибом випахла.Нехитрі подорожіставком.Дитяча зверхність,невимовленне зріднінняз кригою, з вітром.Душе, далій.Скільки не повертайсячерга даремних спроб —ось воно, зачудоване:перерізане світлом вікновулиці — біле по білому.Аж до болю.Насип.Далеке шосе.Машини.І небо вологе — над.

«Молочною рікою довго плив:..»

Молочною рікою довго плив:

об мене бились білостегні риби,стояв нестерпний світ, як круча здиблений,а попід кручу зяяв чорний рів.Оце. Оце воно. Оце воно —лиш ти і я. І здиблений, мов круча,високий світ. Ану ж, тебе я тручу,аби з тобою запізнати дно,де літеплена річка молокапотьмариться до вигусклої спеки,день збрижиться, утеклий і далекий,і ледве висхла, наче віск, рукамалу об’яснить свічку. Мов живиця,спижово-згускла обтікає ніч,по краплі скапуючи.Хай святитьсяця маячня, що стала при вікніі білою, мов неміч, головоюоб шибу б’ється. Хай святиться соні роками проритий, як прокльон,цей спогад, що спотворений явою.

«Рятуючись од сумнівів,..»