Відкрите суспільство та його вороги

Ретельний розгляд цієї проблеми привів мене до переконання, що довгострокове історичне пророцтво повністю лежить за межами можливостей наукового методу. Майбутнє залежить від нас, але ми не залежимо від уявної історичної необхідності. Тим не менш, є впливові соціальні філософи, котрі дотримуються протилежної точки зору. Вони наголошують на тому, що кожна людина намагається напружити свої мізки, щоб передбачити майбутні події; тому для стратега цілком прийнятно намагатись передбачити результат битви, а межа між таким передбаченням і більш крупномасштабним пророцтвом невизначена. Вони наполягають на тому, что найбільш нагальна задача науки — саме передбачення майбутнього, або, принаймні, покращення повсякденних актів передбачення і надання їм більш надійного фундаменту, а також на тому, що особливо важливе завдання соціальної науки — надати нам довгострокове історичне пророцтво. Вони вірять у те, що вони відкрили закони історії, які дозволяють їм передбачати напрямок історичних подій. Ті напрямки соціальної філософії, які претендують на це, я об'єднав під одним іменем — історицизм. В іншій моїй книзі —

Злиденність історицизму — я намагався показати безпідставність цих претензій. Незважаючи на правдоподібність, вони базуються на кричущому нерозумінні методу науки і, особливо, на ігноруванні різниці між науковим передбаченням

 та історичним пророцтвом. Систематично аналізуючи і критикуючи надмірні претензії історицизму, я намагався проілюструвати його розвиток від Платона до наших днів. Нотатки, зроблені з цією метою, склали основу даної книжки.

Систематичний аналіз історицизму прагне здобути щось на зразок наукового статусу. Ця книжка не переслідує такої мети. Багато з наведених у ній суджень позначені особистим характером. Значною мірою ця книжка завдячує науковому методу усвідомленням своєї обмеженості: не пропонує доказів там, де нічого не може бути доведеним, і не претендує на науковість там, де можлива лише особиста точка зору.

Моя праця не намагається підмінити старі філософські системи новими. Вона не прагне примножити всі ці велемудрі томи, сповнені метафізики історії й приреченості, що нині дуже в моді. Скоріше вона робить спробу показати, що ця пророча мудрість — шкідлива, що метафізика історії не дозволяє застосувати поступову наукову методологію до проблем соціальних реформ. Крім того, вона спробує довести, що ми можемо стати творцями своєї долі, якщо відкинемо роль її пророків.

Досліджуючи розвиток історицизму, я виявив, що небезпечна звичка історичного пророкування, такою мірою поширена серед наших інтелектуальних вождів, обумовлена кількома причинами. Завжди втішно належати до обмеженого кола втаємничених і володіти надзвичайним даром передбачення ходу історії. До того ж, традиційно вважають, що інтелектуальні вожді наділені цим даром, брак якого може призвести до втрати привілейованого становища. З іншого боку, небезпека, що їх викриють як шарлатанів, дуже мала, оскільки вони завжди можуть заявити, що ніхто не забороняє робити не такі всеохопні передбачення, границя між ними і ворожінням розмита.

Втім, іноді виникають далекосяжніші і, певно, глибше вмотивовані причини відданості догмам історицизму. Пророки, які віщують прихід нового золотого віку, можуть зробити більш виразним приховане почуття невдоволеності, а їхні мрії здатні справді дарувати надію і підбадьорити тих, кому важко ведеться без цього. Але ми повинні також усвідомлювати, що їхній вплив може відвернути нас від щоденних проблем суспільного життя. А ті менші пророки, які проголошують, що певні явища, такі як сповзання до тоталітаризму (чи, можливо, «бюрократизму»), неминучі, здатні всупереч своєму бажанню стати інструментом для наближення цих подій. Їхні твердження про те, що демократія не може тривати вічно, такі самі справедливі й малозмістовні, як і твердження про нетривалість людської розсудливості, оскільки лише демократія створює інституційний каркас, що дозволяє запроваджувати реформи без насильства, а, отже, бути розважливими в політичних питаннях. Та їхня теорія спрямована на розхолодження тих, хто бореться проти тоталітаризму; її рушійною силою є підтримка бунту проти цивілізації.

Інша спонука, мабуть, стане зрозумілою, якщо згадати, що історицистська метафізика здатна звільнити людину від тягаря відповідальності. Коли знаєш, що події неминуче стануться незалежно від твоїх зусиль, то з чистою душею можеш припинити боротьбу проти них. Тобто якщо бути точнішим, облишити спроби вплинути на речі, що їх більшість людей схильні вважати суспільним лихом, як-от війна, або згадаймо менше, проте так само значне лихо — тиранію дрібного чиновника.