Вигнання в рай (СИ)

- То так, так, твоя правда, - вона довгим доврливим поглядом подивилася Сергв в оч. - Ваша правда, Сергю Михайловичу, ви пробачте вже стару дурну бабу. сус Христос теж бо пшки ходив. Пробачте мене, Сергю Михайловичу.

- Та год вам вибачатися, Горпино Степанвно. чого це ви раптом почали розмовляти з мною на "ви"? Ви ж бо почали розмову з мною на "ти", а потм чомусь перейшли на "ви". Взагал то, зазвичай, все вдбуваться навпаки - спочатку, познайомившись, люди звертаються один до одного на "ви", а вже потм, з часом, переходять на "ти". А оскльки ви з самого початку нашо розмови почали звертатися до мене на "ти", як належить звертатися людин вашого вку до людини мого вку, то я не бачу някого сенсу в тому, щоб ви зараз почали...

- Добре, добре, згодна, - бабуся лагдно поклала на знак згоди свою руку на руку Сергя. - Молодий, та розумний. То коли вже так вийшло, то ти зараз трохи зачекай тут на мене. Я зараз швиденько тут коло церкви приберу, я ж бо тут коло церкви щось на зразок наглядача - приберу тут завжди, отцев Михайлу при нагод допоможу, та й за охоронця я тут, бо й живу ж я тут таки, ось моя й хата, - показала вона на невелику хатинку, що стояла неподалк вд церкви. - Ранше моя хата була останньою на нашй вулиц, а тепер остання на нашй вулиц церква, а моя хата передостання, так що я тепер ще й, так би мовити, охоронець нашого храму. Хоча тако старо баби навряд чи злод перелякаються, та мен дали, про всяк випадок, ось що, - бабця витягла з кишен старенький мобльний телефон. - Так то я не дуже розбираюсь, що воно в цй технц до чого, а, втм, знаю, що, коли тльки натисну на кнопку "три", то мен завжди вдповда отець Михайло. А сплю я вноч абияк, стареч немоч, турботи та спогади перевертають мене з боку на бк цлими ночами, так що й непоганий з мене нчний сторож, а як, не дай Бог, яка пригода трапиться, то я вдразу натисну на "три", - показала вона вказвним пальцем на телефон, - повдомлю вдразу отця Михайла, а вн вже дал все влашту. Ось так ось воно. А зараз я швиденько тут бля церкви приберу, попдмтаю, а потм пдемо до мене, я тебе з дороги нагодую, вдпочинеш...

- Добре, добре, - кинув Сергй навздогн бабус, яка швиденько подрботла до церкви, розхитуючи на ходу, мов старенька качечка, сво худеньке сухе тло й розвюючи на втр сиве до близни волосся, що вибивалося з-пд бло хустки: "Наче кульбабка, - подумалося Сергв. - для чого ти оце влаштував тут цю, наче з дешево оперетки, сцену - велика людина з Кива, як будете зустрчати, - доркнув вн соб подумки. - Для кого ти оце розграв цю комчну п"су одного актора - для одного глядача, для ц невинно, навно бабц? справд, прямо таки Штепсель Тарапунька, а не художник, який збрався розписувати храм Божий... Прости мен, Господи, цей невинний жарт."

- А може вам допомогти? - крикнув Сергй, коли побачив, як баба Горпина, дставши з вдмкнуто нею пдсобки нехитре причандалля для прибирання, почала пдмтати красиво викладений тротуарною плиткою при-церковний майданчик, до якого вела, викладена такою ж красивою плиткою доржка вд самого центру села. Н церква, н майданчик не були огороджен, навпаки, навколо церкви, пд деревами, що росли поряд, стояли красив лави, на яких завжди всякий мг би посидти й вдпочити, милуючись храмом думаючи про Бога. хоча смтити бля святого мсця навряд чи хто наважився б, та все ж ознаки щоденно присутност тут людей були помтн, й баба Горпина щодня знову й знову приводила тут все до ладу: "наводила красу Божу", - як вона сама говорила.

- Нащо ж ти мен ще допомагати будеш, - говорила Горпина Степанвна до Сергя, одночасно пдмтаючи навколо церкви, - я сама ж бо допомагаю Господу, це для мене не тяжка робота, а велика радсть щастя, за це Господь, може, й да мен вку й здоров"я. А ти, допоможу, допоможу...

2.

- Ось мо хороми, - обвела поглядом баба Горпина сво обйстя, коли, закнчивши прибирання церкви, пдвела Сергя до сво хати, обнесено шиферною загородою. - Та заходь, не бйся, - махнула вона рукою на маленького цуцика, який вискочив через вдчинену бабцею хвртку кинувся з гавкотом до Сергя, вд чого той мимовльно сахнувся, - Кузько у мене добрий песик, вн нкого не куса, вн у нас тльки гавка, чи не так, Кузько? - Кузько у вдповдь перестав гавкати закивав хвостиком.

- Кузько, Кузько, гарний песик,- Сергй нахилився погладив руд кучер песика, що пдбг зацкавлено обнюхував незнайомця, киваючи хвостом.

- Собаки вдразу гарну людину чують, - задоволено промовила Горпина Степанвна. - А Кузько мен ще й церкву охороняти допомага, вн, як я, для грабжникв не надто страшний, але голосочок у нього нвроку, як ти сам Сергю, щойно переконався. Кузько як загавка, так на все село чути.

- Так, так, голосочок у ц малеч нчого соб, - погодився Сергй погладжуючи песика, - я , щойно тльки почув його гавкт у двор, як ми пдйшли, а хвртка була ще зачинена, то подумав, що ви, Горпино Степанвно, тримате у себе для безпеки якогось солдного собацюгу, а тод дивлюся, вибга з двору ця дрбнота.