Вигнання в рай (СИ)

- От , от, так вс думають, коли ще не бачили Кузька, а тльки чули його голосочок. Так, звичайно, подумають злод, якщо, не дай Боже, вони з"являться бля церкви вноч. Це мене, мабуть, Бог нагородив таким песиком - сть небагато, а гавка як здоровенна собацюга, - посмхнулася бабця, дивлячись на свого улюбленця.

Обйстя у баби Горпини було, хоч не надто вже розбудоване, але охайне й доладне: сарай на деклька вддлень, де рохкала льоха й цокотли кури, льох, невелика, але показна хатина, обкладена цеглою. Подвр"я було чисто виметене, мж будвлями були прокладен доржки з бетонних плит. Дал за хатою виднвся добре доглянутий город.

- А у вас , Горпино Степанвно, обйстя нчого соб, охайненьке, - сказав Сергй, озираючись навколо посеред подвр"я. - Та й хатинка нчого, хоч невелика, зате доладна.

- Це все чоловк мй покйний, Йосип Миколайович, царство йому небесне, - перехрестилася Горпина Степанвна, - зовсм недавно його поховала, хай йому земля пухом. Добрий був господар, все це своми руками зробив. Все сам. Хоч як тяжко нам спершу було. Все пережили обйстя налагодили дтей в люди вивели, - вона витерла кнчиком хустки набглу на оч сльозу.

- Щиро спвчуваю вам, Горпино Степанвно, - лагдно промовив Сергй. - як же ви оце тепер сам справлятеся з усм оцим господарством? подвр"я у вас прибране, льоху, бачу, вигодовуте, кури у вас цокотять, город видно, що доглянутий, та ще, як не помиляюсь, город ще ж до того й немаленький.

- Та кажу ж, що Господь поки що да мен здоров"ячко за церквою доглянути, з господарством упоратися. Це, мабуть, мй Йосип Миколайович покйний там на неб за мене турбуться, та Господа просить, щоб я сво останн дн не провела в злиднях та хворобах, а провела залишок свого життя в радсних клопотах, та так спокйно й полишила цей свт у визначений мен час, та й пшла вже навки до свого рдного Йосипа Миколайовича туди, де нас вже нхто й нколи не розлучить, - бабуся доврливо поглянула вгору. - А ще ж, - похопилася вона, - у мене й дти, онуки й правнуки . Розлетлися з рдного гнздечка хто куди: в Кив , в нших мстах. Задля них оце ж тримаю господарство, сам же знаш, як воно зараз у мстах живеться, не всм вдалося так вже добре влаштуватися в тепершньому житт. Так що я ще й дтям та внукам допомагаю. вони ж таки й приздять до мене та допомагають мен поратися з господарством. А дтей же в мене дев"ятеро! А внукв та правнукв!.. - аж сплеснула вона радсно в долон. - Та що це я, все про себе , та про себе? Зовсм, дурна баба, забула про тебе! Ти ж щойно з дороги, голодний втомлений, а я все про сво клопоти. То ходмо ж мерщй до хати, поси, вдпочинеш. Ходмо ж мерщй, ходмо, - клопоталася вона, вдчиняючи двер, - Ходмо, ходмо...

Сергй покрно взяв сво валзи пшов услд за бабцею до хати, супроводжуваний до порогу радсним Кузьком.

- Ось так я живу, - промовила Горпина Степанвна, коли вони з Сергм, проминувши сни, зайшли до господи, яка подлялася на три кмнати. - Оце, так би мовити, моя головна кмната, тут я проводжу найбльше часу, - обвела вона поглядом кмнату, в якй вони з гостем зараз стояли, - це мй передпокй, кухня моя, - вона пдйшла до газово плитки лагдно, неначе якесь живе створння, погладила . - А це ось, як бачиш, газ нам нещодавно пдвели. Теж, до реч, заслуга отця Михайла. Так що ми тепер з благами, включив соб взимку газ - тепло, не треба н дрова пиляти та рубати, н вуглля тягати та пересвати, та й на газовй плитц тепер сти варити набагато дешевше, анж ранше, коли ми купували до не газов балони, - вона знову з вдячнстю поглянула на свою газову плитку, неначе це була найкраща подруга. - А оце ось спальна кмната, - показала вона на прочинен в ншу кмнату двер, - отут ми з мом Йосипом Миколайовичем жили, а тепер тут я сама проводжу сво одинок ноч, - сумовито подивилася Горпина Степанвна на прочинен двер. - А оце, - вдкинувши свй миттвий сум, вже жвавше показала вона на нш прочинен двер в другу кмнату, - це моя, так би мовити, зала. Проходь, проходь, - запросила вона Сергя до зали, - тут у мене телевзор ...

Вони зайшли в досить простору кмнату гарно освтлену трьома вкнами непогано вмебльовану: там був диван, комод, дв шафи, крсло, деклька стльцв на пдставц стояв телевзор, щоправда, старенький, але кольоровий, на пдлоз лежав килим, теж не вельми новий, зважаючи на потертсть.

- Оце моя зала, - гордовито обвела поглядом кмнату бабуся. - Оце й диван тут , можеш тут поки що вдпочити. Та ти не соромся, як кажуть, будь як вдома, - звернулася вона до Сергя, побачивши, що той дещо знчено зреагував на пропозицю. - Давай, розташовуйся тут, не переймайся. Ось диван, сдай, лягай, будь ласка, вдпочивай, а я тоб телевзор увмкну, - вона увмкнула телевзор. - Ось тут зараз якраз концерт де, по цьому каналу часто гарн концерти показують, хоча, якщо ти хочеш, можеш пошукати щось на нших каналах...