Вигнання в рай (СИ)

- Я не хочу про це говорити, - тихо, але наполегливо сказав Сергй.- Хоча, - вн нби передумав. - Хоча, я, звичайно ж, думав про те, що коли вже Бог дав мен змогу написати врш так, як крм мене нхто не напише, врш, подбних до яких ще дос не було в нашй лтератур подбн до яких взагал навряд чи будуть створен в найближчому майбутньому, я тут зовсм не вихваляю сам себе, просто констатую факт, якщо вже Бог дав мен ц врш, то приховувати х вд людей - це великий грх. Так, справд, я прекрасно усвдомлюю, що це великий грх. Але я також прекрасно усвдомлюю й те, що це не мй грх, адже поки що в наш час подлитися з читачами своми вршами практично нема жодно змоги, принаймн, якщо, не використовувати не дуже праведн, зовсм некрасив, непоетичн шляхи, як я використовувати не хочу. А тому цей грх не мй. Цей грх лежить не на мен. Я просто знаю напевне, що рано чи пзно, а ц врш займуть сво, належне м мсце в нашй культур, адже невблаганний неупереджений час врешт-решт розставить все на сво мсця: все шумовиння, яке повинно ости на дно - осяде на дно, а все, чому судилося залишитися нагор - залишиться нагор. не ма жодного значення, коли це буде, при нашому житт, чи псля нього, бо нхто ж поки що не вдмняв, , слава Богу, нколи не зможе вдмнити й заперечити останню надю поета - визнання вдячнсть нащадкв.

- Так, на жаль, ви, Сергю, прав, - погодився Павлюк. - На жаль, поки що в нашй незалежнй Укран не сформовано культурного середовища, яке виштовхувало б нагору все найкраще вдправляло на дно все найгрше, поки що, на жаль, все вдбуваться, як кажуть, з точнстю до навпаки, поки що тут дють зовсм нш чинники, анж справжня мистецька цннсть. Але ж це стосуться не тльки культури й мистецтва, а всх нших галузей життя нашо молодо, ще не дуже досконало крани. На жаль, зараз поки що так, наша задача - змнити це в майбутньому. Але думати про посмертне визнання вам, Сергю, дай вам Бог сто рокв життя, дай вам Бог створити ще мльйон вршв, думати взагал зараз про посмертне визнання - це, вибачаюсь, просто якась нсентниця. Нсентниця дурня. я все ж таки прямо зараз буду наполягати на тому, що ваша поезя повинна побачити свт прямо зараз, - вв сво Павлюк. - я все ж таки буду вас просити дозволити мен потурбуватись про надрукування ваших вршв. Я член сплки журналств, з багатьма членами сплки письменникв знайомий особисто, та в деяк потрбн владн кабнети вхожий. Можете вважати це блатом, як вам заманеться, але ж ваш врш повинн побачити свт, що б там не було. Будь ласка, Сергю. Я вас благаю.

- Та заради Бога, - не став Сергй антрохи заперечувати, - якщо це вам справд цкаво, я готовий вам доручити долю мох вршв на вс сто вдсоткв.

- Дякую, Сергю Михайловичу, справд дуже дякую, - розчуленост Павлюка не було меж. - Справд, я дуже, дуже радий.

- От бачите, Сергю, вже й долю ваших вршв влаштували, - звернувся до нього з батьквською теплотою отець Михайло. - А нам таки, доки ще ваш врш побачать свт в друкованому вигляд, хотлось би почути у вашому власному виконанн ще хоча б один врш. Будь ласка.

- Будь ласка, будь ласка, просимо, - знову залунала пдтримка вд усх присутнх.

- Добре, - згодився Сергй, - тльки давайте домовимося так, я вам зараз прочитаю не один, а навть два мох врш, а ви за те бльше не будете наполягати, щоб я ще читав. Згода.

- Згода, згода, - була йому вдповдь з уст його слухачв.

- Згода, так згода. Тод, значить, так, - Сергй трохи задумався. - Як я почув з ваших власних слв, а накше й бути не може, вс ви тут дуже любите як Шевченка, так Стуса?

- Звичайно, - не забарився з вдповддю Павлюк.

- Обожнюмо! - додала рина Остапчук.

- Дуже добре, - продовжив Сергй. - Тод я вам прочитаю один врш, присвячений Шевченку, а один - Стусу.

- Прекрасно! - вигукнув Павлюк за всх.

- Отже, будемо читати за хронологю. Шевченко. Врш називаться "з Шевченка", - Сергй вдхилився на спинку стльця й почав, -

Як, зопалу, Мазепи виклик

Полтав на поталу, так

В лещатах Украни звик я

Длити з небом кров смак.

Син Катерини в снах Тараса:

"Однаковснько мен,

Якого москаля окраса

Прокинулася - знов в огн..."

На день разв зо сто ошпарить

Отак бруквка байстрюкв

Плювками, наче нагаями -

"Ох, не однаково мен...".

Разв на день отак зо двст

Затисне: "Мамо, краще спть -

На цьому навженм свт

Нам прокидатися не слд...", - вн трохи посидв мовчки по закнченн врша й продовжив. - А тепер не будемо робити перерви на з"ясування вражень, я вдразу перейду до наступного врша. Як обцяв, врш присвячений Василев Стусу. Називаться врш дуже просто "Василев Стусу", але сам твр бльш розлогий, анж попереднй складаться з двох частин. Отже, частина перша називаться "Велике вигнання", - вн вдразу без будь яко перерви почав читати врш. -

Гойдаться доля, мов зламана вть,

На розхрист всх заполярних хурделиць,

нч заратована раптом розстелить

Козацького степу мосянжний сувй

Отут, серед цих простопадних осмут

Сибрських безмеж, погорбатлих з лют.

Полярного сяйва кремлвськ салюти -

Тут навть катам неможливо заснуть!

О, ця казематна полярная нч:

Червон боки тут у снв не вд яблук,

Вд кирзи - пд здухи,об стну - на карби,