Вигнання в рай (СИ)

знову - по ребрах! О, зламана вть

Епохи, що тичеться в невдь облуд...

Не хмль солов"них псень тут виру,

Тортурного зойку вдлуння морду -

Тут навть катам неможливо заснуть.

спогад не так, як велична сосна,

Що в душу вплива, мов щогла втрильна, -

Як паля тортурна, що вмить прохромила,

Як гак, що пд Байдин ребра загнав

Науку султанських царських велнь.

Услд за Тарасом у зеки й солдати

Уся Украна - встигай лиш ховати

За кирзу халявну вдвертсть молнь, - Сергй замовкнув, зробив невелику паузу продовжив. - А тепер частина друга, яка називаться "Украни син", - вдразу почав декламувати врш дал, -

Так тяжко пд серцем Сибру болить

Оця захалявна хохлацька Вкрана,

Оця трьохсотлтня безвинна Руна -

На розхрист вчност докору мить.

Гойдаться, наче розпачлива тнь

Невтшно матер, доля Вкрани:

Розп"ято знов врного сина -

Поглинув х стльки кремлвський вже плин.

Коли ж чорторий вже оцей промине:

В Сибр - у теплушц, назад - в домовин,

Одвчна дорога синв Украни...

О, пам"ять пекельна, забудь ти мене!..

Лягла ваготою на серце земля,

Скорботна, посмертна земля Батьквщини

На серце, що в грудях народу не спинить

Його навть наглая смерть Василя, - тихим, навть дещо занадто тихим голосом закнчив Сергй, але слова його було чутно дуже добре в мертвй тиш, що запанувала в кмнат.

Деякий час вс незрушно сидли, затамувавши подих, зачарован силою незрвнянно поез.

- Що ж, - замислено промовив отець Михайло, - я думаю тут слова зайв.

- Так, - лише й мг промовити Павлюк.

- В такому раз, - отець Михайло пдввся, - будемо тримати слово й не наполягати на подальшому читанн Сергм поез, коли вже йому пообцяли, хоч, звичайно, й не вдмовилися б ще й ще слухати так прекрасн реч. Та й засидлись ми вже нвроку, - показав вн на стнний годинник. - Звичайно, я б особисто не вдмовився слухати вашу, Сергю, поезю й до самого ранку, але сам розумте - в усх завтра робочий день, всм рано вставати. Тож, на превеликий жаль, будемо прощатися, - вн скрушно знизав плечима.

Вс почали вставати й виходити з-за столу.

- Тож я хочу вам нагадати про вашу обцянку доручити ваш врш мен, - пдйшов до Сергя Павлюк.

- Я свох слв нколи не зркаюсь, - потискуючи на прощання руку Юря вановича, до якого вн пройнявся щирою приязню, вдповв Сергй, - все, що тльки знайду, вддам вам без всяких передумов, робть з цим скарбом все, що вам заманеться.

- Що значить, все, що знайду, - стурбувався Павлюк, ви що, можете щось не знайти?

- Знайду, знайду, - заспоков його Сергй, - не турбуйтесь, все знайду.

Павлюк задоволено вдйшов.

- Просто не знаю, що й сказати, - говорила Сергв вже рина Остапчук, що пдйшла псля Павлюка до Сергя , заволодвши його рукою, тримала цю рук в свой маленькй, але сильнй руц, дивлячись захопленим поглядом Сергв в оч. - Це просто незрвнянно. Яка глибока, точна, багатогранна метафоричнсть, а водночас так легко, прозоро зрозумло. Нчим не грше за того ж Пастернака, чи Стуса.

- Дякую, дуже радий, що вам сподобалось, - Сергй лагдно почав вивльняти свою руку з ринино руки, яку вона вибачливо сама вдсмикнула, очевидно, забувши пд час розмови, що тримала Сергя мцним потиском.

- Що тут казати, - лише розвв руками Олег Яневський , пдйшовши до Сергя мцно потиснув йому руку. - Дуже радий гордий за Украну, що вона ма такого поета.

- я теж, - пдйшов услд за Яневським до Сергя Наливайко з якимось знченням, що так контрастувало з його могутньою фгурою, , лвою рукою пригладжуючи характерним жестом свою зачску йоржиком, правою рукою потиснув Сергв руку, намагаючись затиснути не занадто сильно. - Тобто мен теж дуже сподобалось. Спасиб вам. Дуже гарн врш.

- А може ми вас, Сергю трохи проведемо, - якось наче аж благально, що так не було на не схоже, запропонувала рина.

- Дякую, але я б зараз все ж хотв залишитись на самот. Трохи хочу пройтись сам тихими нчними вулицями вашого села, може ще й до Днпра зайду. Треба, знате, трохи обдумати на самот мою роботу з розпису храму. Вибачте, - вдповв Сергй, хоча на справд йому хотлось хоч на мить залишитись на одинц з Оксаною перед тим, як вн пде вд отця Михайла.

- То будемо, нарешт прощатися й з вами, - звернувся Сергй до Оксани й отця Михайла, коли вс гост вже пшли. - Але перед тим, як я пду, я хотв би, щоб ти, Оксано, все ж пдтвердила свою згоду стати для мене гдом показати ваше село Веселе, розповсти про його сторю. Чи не забула ти, що обцяла мен таку послугу?

- Н, не забула, зазвичай я завжди виконую все, що обцяла. Сьогодн у нас середа? - вона трохи задумалась.

- Скоро вже четвер, - промовив Сергй, подивившись на настнний годинник.

- Отже, до недл залишилось зовсм недовго. Тод так виршимо, як Бог дасть, у недлю псля служби ми з тобою, Сергю, й органзумо цю свордну екскурсю нашим селом. Згода?

- Згода.

- Тод, на добранч.

- На добранч, Сергю, - додав соб отець Михайло, що до цього лише слухав хнй далог.

10.