Записки коменданта

Але ймовірний і третій, найгірший варіант. Будинок справді замінований. А вибух і людські жертви можуть стати аргументованим приводом для застосування сили правоохоронними органами щодо протестувальників. Такий варіант змушував під іншим кутом зору подивитися на проблему, адже йдеться про людські життя. Збираю нараду командирів. Після короткої дискусії вирішуємо впустити експертів, та їхнє перебування в приміщенні повинно проходити під пильним наглядом нашої охорони. Даю розпорядження комендантській чоті, керівництво доручаю досвідченому сотнику, разом з ними йде представник прес-служби з відеокамерою. Присутність у будинку міліціонерів з собаками насторожує людей, які відпочивають. Експерти швидко піднімаються на верхні поверхи. Очевидно, вони відчули, що їм тут не раді. Огляд тривав близько години. Коло першої ночі керівник оперативної групи повідомив: експерти нічого підозрілого не виявили. Було складено акт і працівники міліції спішно покинули приміщення. Попри те, що правоохоронці нічого не знайшли, сам факт дзвінка навіював тривогу і підтвердив погані передчуття напередодні тієї ночі. Ночі з 28 на 29 листопада.

Звична штабна нарада в наметі Романа Петровича. Треба переконати усіх, що ця ніч, з неділі на понеділок, може стати вирішальною. Час готуватись до оборони. У кучмістів ще і досі в підпорядкуванні правоохоронні органи. Тому весь цей наш «фестиваль» може сумно закінчитись.

Мої побоювання посилені повідомленням на вечірньому мітингу зі сцени Майдану, що існує достовірна інформація про нічну атаку спецназу. Просимо людей не роз'їжджатися, а провести цю ніч на Майдані чи біля будівлі Адміністрації Президента. Дехто залишається, дехто їде додому.

На нараді, як і на Майдані, настрій в усіх присутніх піднесений. Звично звітуємо про ситуацію. Перший, вже традиційно, доповідаю я, як комендант Українського Дому. Розповідаю, що діється в Домі, наголошую на важливості теперішньої ночі. Атакувати швидше за все можуть на світанку. Розслаблятись не можна. Один за одним доповідають інші коменданти та польові командири.

Вагончик, у якому проводиться нарада, невеликий, та добре облаштований. Довгий стіл, стільці. У кутку кімнати калорифер. На столах кава і цукерки. Це дисонує з революційною ситуацією. Усі тісняться, більшість за дня, як правило, не встигають випити кави, щоб легше переносити безсонні ночі.

Після завершення звітів Роман Петрович каже: справді, існує інформація, що до Києва підтягують спецназ з Луганська і Донецька. На київський, ймовірно, вже не розраховують. У штабі створена оперативна служба, яка відстежує рух спецназу і повідомляє про ситуацію комендантів.

Потрібно тримати людей напоготові. За Українським Домом закріплено будівлю Кабінету Міністрів. Окрім того, потрібно, аби кілька сотень обходили «нашу» територію по колу - від Майдану до Українського Дому, звідти до Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента і знову поверталися до Майдану. Зголошуюсь на нічну варту. У нас найчисельніші мобілізаційні підрозділи, які вже навчилися координувати свої дії. Тому й відповідальність лягатиме тепер на нас найбільша. Нарада завершується.

Вирішуємо вночі не спати. Після наради обсіли тривожні думки: «Ймовірно, ми - це все, чим оперує тепер штаб... А що було б, якби ми не самоорганізувалися?» Питання залишається без відповіді. Хочеться вірити і сподіватися, що штаб має якісь приховані, невідомі нам ресурси.

Нарада в Українському Домі. Визначаємо чергових у нашій будівлі, біля Кабінету Міністрів і кілька сотень на «нічну варту» - периметр «нашої території». Завдання дещо полегшується, оскільки штаб перекрив дороги на межах великими вантажівками. Отож, автобуси з ОМОНом не зможуть проїхати непомітно і безперешкодно. Тепер ці барикади з машин - наша перша лінія оборони. Керівником «нічної варти» призначаю сотника першої сотні Василя - найбільш досвідченого і відповідального командира.