Життя за життям

Ненсі стиснула їй руку до болю, тільки біль нічого не значив. Тедді тут, справді тут, сидить у лондонському пабі, п’є англійське пиво, справжній, живий. Ненсі видала дивний звук, ніби захлинулася, а Урсула ледве стрималася, щоб не розплакатися. Вони були як дві Марії, що заніміли перед чудом Воскресіння.

А тоді Тедді побачив їх і усміхнувся. Підскочив, ледь не перевернувши кухлі на столі. Ненсі проштовхалася крізь натовп і обійняла його, а Урсула завмерла на місці — а ну ж бо вона поворухнеться, і все це зникне, ціла ця щаслива сцена розсиплеться на друзки в неї на очах. А тоді подумала: ні, це все насправді, у реальності, і розсміялася від нехитрих радощів. Тедді відірвався від Ненсі, виструнчився й віддав Урсулі честь.

Він гукнув їй щось через цілий паб, але гамір поглинув слова, їй здалося, що він сказав «Спасибі», але, може, вона й помиляється.

Сніг

11 лютого 1910 року

Місіс Пікша сьорбала підігрітий ром — сподівалася, що як справжня пані. Ішла третя чарка, усередині вже жеврів жар. Вона йшла приймати дитину, але завірюха змусила її спинитися у «Голубому леві», що неподалік від Чалфонт-Сент-Пітера. Ноги б її в такому місці не було, якби не нагальна потреба, але в каміні ревів вогонь, а товариство виявилося премиле. По стінах сяяли кінські вуздечки і мідні глеки. З її місця за перегородкою було видно загальний бар, де спиртне текло рікою. То було веселіше. Хтось затягнув пісню, і місіс Пікша із подивом упіймала себе на тому, що відбиває ногою в такт.

— Ви би бачили, який там сніг, — сказав власник пабу, перехиляючись через широкий відполірований мідний шинквас. — Може, ми тут на багато днів застрягли.

— Як це — днів?

— Випийте ще. Сьогодні все одно нікуди не підете.

Подяки

Я хотіла би подякувати:

Ендрю Джейнсу (Національний архів у К’ю)

докторові Джуліет Ґардінер

підполковникові М. Кічу (медаль Британської імперії, війська зв’язку)

докторові Пертті Ахонен (Кафедра історії, Единбурзький університет)

Фредеріке Арнольд

Аннетт Вебер

А також моєму агентові Пітерові Штраусу, Ларрі Фінлею, Маріанні Велманс, Елісон Барров та цілій команді видавництва «Трансворлд», Каміллі Ферр’єр і команді «Марш Едженсі».

Більше про роботу над цією книжкою (включно з бібліографією) можна довідатися на моєму сайті: www.kateatkinson.co.uk.

«Життя за життям» Кейт Аткінсон — світовий бестселер, переможець Costa Book Awards (2013), найкращий історичний роман 2013 року за версією читачів Goodreads. Входить у топ-10 найкращих книжок 2013 року за рейтингом New York Times Book Review.

Урсула Тодд заходить до мюнхенського кафе в листопаді 1930 року, замовляє гарячий шоколад і стріляє в серце чоловіку, який ще не встиг стати фюрером. Хоча насправді все починається не так: Урсула Тодд народжується 11 лютого 1910 року й одразу помирає. Народжується 11 лютого 1910 року й у дитячому віці тоне в морі. Народжується 11 лютого 1910 року й гине під час бомбардування Лондона. Народжується 11 лютого 1910 року, виходить заміж за німця, чаює з Гітлером, гине в поруйнованому Берліні. Народжується 11 лютого 1910 року і…

У цьому романі читач знову зустріне героїв, уже знайомих із «Руїн бога», і побачить їх з іншого ракурсу. Раз у раз здобуваючи другий шанс по-людськи прожити нелюдське століття, персонажі «Життя за життям» щоразу по-іншому долають лихоліття. Чи вдасться їм вправити вивихнутий суглоб часу й запобігти історичній катастрофі?

Кейт Аткінсон — британська письменниця, нагороджена Орденом Британської імперії, тричі лауреатка престижної літературної премії Costa Book Awards. Її перший роман «За лаштунками в музеї» було оцінено вище, ніж книжку знаменитого Салмана Рушді, а серію бестселерів про приватного детектива Джексона Броуді Стівен Кінг назвав «головним детективним проектом десятиліття». За роман «Життя за життям» Кейт Аткінсон здобула нагороду British Book Awards (2013) у номінації «Автор року»

Справжній діамант… Це та рідкісна книжка, яку ви, наче Урсула, захочете пережити заново, щойно перегорнете останню сторінку.

Times

Кейт Аткінсон — дивовижна письменниця. Жоден епітет не здатен описати її роман «Життя за життям»: блискучий, проникливий, радісний і водночас печальний, глибокий, зворушливий, надзвичайно емоційний і захопливий, кумедний і людяний. Це один із найкращих романів, які мені випадало прочитати в цьому столітті.

Ґіліян Флінн, американська письменниця