zvijani-vitrom-1

- Не говори так! Не думай такого! Це недобрий знак! Швидше прокажи молитву!

- Краще вже ти помолись за мене й постав кілька свічок,- відказав він, усміхаючись на її ревне розпучливе благання.

Але вона ні слова не могла промовити, так налякало її видиво, що постало в уяві: Ешлі лежить мертвим десь далеко-далеко у снігах Вірджинії. А він тим часом говорив далі, і такий смуток, така безвихідь бриніли у нього в голосі, що страх її ще й посилився, заступивши собою гнів і розчарування.

- Отож тому я й звертаюся до тебе, Скарлет. Я не можу сказати, що трапиться зі мною чи з будь-ким із нас. Але коли настане кінець, я буду далеко звідси, якщо й виживу, занадто далеко, щоб подбати про Мелані.

- Коли настане… кінець?

- Кінець війни. А для нас це буде й кінець нашого світу.

- Але ж, Ешлі, невже ти думаєш, що янкі розіб’ють нас? Весь цей тиждень ти розповідав, яку силу має генерал Лі…

- Весь тиждень я брехав, як і всі хлопці, що приїздять з війська у відпустку. Навіщо було завчасу наганяти страху на Мелані й тітоньку Туп? Я, Скарлет, таки справді вважаю, що янкі приперли нас до стіни. Геттісберг - це початок кінця, хоч тут люди цього ще не усвідомлюють. Вони неспроможні збагнути справжнє наше становище, але… Дехто з солдатів у моїй частині вже зараз босий, Скарлет, а у Вірджинії снігу по коліна. І коли я бачу в цих бідолах відморожені ноги, завинуті в шмаття й мішковину, бачу, які криваві сліди вони полишають на снігу, тоді як у мене на ногах пара добрих чобіт… мені хочеться віддати чоботи комусь із них, а самому ходити босоніж, як і вони.

- Ой Ешлі, пообіцяй мені, що цього не зробиш!

- Коли я бачу це все й коли потім дивлюся на янкі - я переконуюся, що всьому кінець. Янкі ж тисячами наймають собі солдатів у Європі, Скарлет! Більшість полонених, яких ми недавно захопили, не вміють навіть розмовляти по-англійському. Це німці, поляки, запальні ірландці, що тільки й знають свою гельську мову \ Але коли ми втрачаємо солдата, нам уже ніким його замінити. І коли наше взуття розвалюється, нового нам нема де взяти. Нас загнано в глухий кут, Скарлет. Ми не в силі битися з усім світом.

Вона подумала в розпуці: “Та нехай уся ця Конфедерація розпадеться на порох! Нехай настане кінець світу, аби тільки ти зостався живий! Я не зможу жити, як тебе не стане!”

- Сподіваюся, Скарлет, ти нікому не розбазікаєш того, що почула від мене. Я не хочу наганяти страху на людей. Я й тебе, люба, не став би страхати цими балачками, але ж мені треба було пояснити, чому я прошу подбати про Мелані. Вона така тендітна й квола, а ти така сильна, Скарлет. Це для мене велика полегкість-знати, що ви будете разом, якщо зі мною щось станеться. Ти обіцяєш мені, Скарлет?

- Обіцяю! - скрикнула вона - в цю мить, бачачи смерть у нього за спиною, вона готова була що завгодно йому пообіцяти.- Ешлі, Ешлі! Я не можу тебе відпустити! Я просто не маю на це сили!

- Ти повинна бути мужньою,- сказав він з якимсь новим відтінком у голосі, що звучав дзвінкіше й глибше. Слова квапливо виривалися з його уст, наче їх підганяла внутрішня напруга.- Ти повинна бути мужньою. Бо коли ні, як я зможу все витримати?

Скарлет жадливо й радісно стала вдивлятись в його обличчя: невже й справді йому так само тяжко розлучатися з нею, як їй з ним? Але воно як було непроникне, коли він вийшов від Мелані, таким і зараз лишалося,- Скарлет нічого не могла вичитати у нього в очах. Ешлі нахилився, взяв лице Скарлет у долоні й легенько поцілував її в чоло.

- Скарлет, Скарлет! Ти така мила, й дужа, й добра. Ти не тільки своїм любим лицем прегарна, а й усім єством - і тілом, і розумом, і душею.

- Ох Ешлі! - блаженно прошепотіла вона, стрепенувшись від його слів і доторку його уст.- Ніхто, тільки ти повік…

- Мені приємно думати, що я, здається, краще тебе знаю, ніж більшість людей, я бачу красу, глибоко заховану в тобі і через те непомітну для тих, хто дивиться поспіхом і бездумно.

Він змовк і опустив руки, але очі його, все ще були прикуті до її очей. Скарлет з притамованим подихом чекала, що він ще скаже, вона аж навшпиньки звелася, щоб почути від нього три магічні слова. Але ці слова так і’ не прозвучали. Вона гарячково вдивлялася в його обличчя, а уста ЇЇ тремтіли - їй ставало ясно, що він більш нічого вже не скаже

Цього другого краху своїх надій Скарлет уже не змогла витерпіти і, чисто по-дитячому зойкнувши, важко опустилася на стілець, уся в сльозах. І в цю мить долинув лиховісний звук знадвору, з дороги, нагадуючи про неминучість від’їзду Ешлі. Поганин, зачувши плюскіт води навколо Харонового човна, не проймався таким розпачем, як Скарлет у цю мить. Це дядько Пітер, закутаний у повстину, під’їхав до ганку коляскою, щоб одвезти Ешлі на поїзд.