zvijani-vitrom-1

- Боже м’стивий, міс Скарлет! Таж темінь така, я боюся! Ану ж як янкі мене схоплять?

- Якщо ти чимдуж побіжиш, то наздоженеш солдатів, і вони оборонять тебе від янкі. Ну, швидко!

- Я боюся! А що, як кап’тана Батлера нема в готелі?

- То розпитаєш, де він. Невже й на це в тебе не стане глузду? Якщо його нема в готелі, заглянеш до бару на Декейтера, там спитаєш. Сходи до будинку Кралі Вотлінг. Пошукай, де він може бути. Невже ти, дурепо, не тямиш, що як не поквапишся і не знайдеш його, нас усіх загребуть янкі?

- Міс Скарлет, ма в’язи мені скрутить, коли я заглядатиму в бар та в дім цієї Вотлінг.

Скарлет порвалася на ноги.

- А якщо ти не підеш, я сама тобі скручу в’язи. Хіба ти не можеш з вулиці його покликати? Або спитати в кого, чи він там? Біжи вже!

Пріссі все ще огиналася, тупцюючи на місці й кривляючись. Тоді Скарлет удруге її штурхонула, і то так, що вона мало не скотилася зі сходів.

- Або зараз же гайда, або я продам тебе геть на Південь, і ти повік не побачиш ні матері, ні будь-кого з рідні, а будеш працювати на плантації. Швидше!

- Боже м’стивий, міс Скарлет!..

Але під натиском господині їй не лишалося вибору, і вона ступила зі східців на землю. Коли стукнула хвіртка, Скарлет гукнула навздогін Пріссі:

- Та хутчій же, розтелепо!

Чути було, як залопотіли ноги малої, коли вона майнула підстрибом, а далі всі звуки поглинула пухка земля.

РОЗДІЛ ххш

Спровадивши Пріссі, Скарлет утомлено пройшла до холу й засвітила лампу. В домі стояла парка жарота, так ніби його стіни згромадили в собі всю полуденну спеку. Отупіння поволі минало, і вона відчула, як їй допікає голод. У неї ж від учорашнього вечора й ріски не було в роті, як не лічити ложки мамалиги, тож, узявши лампу, вона подалася до кухні. Вогонь там уже згас, але задуха стояла така, що ледве можна було дихати. В каструлі вона знайшла шматок сухого кукурудзяного коржа й заходилася пожадливо їсти, водночас приглядаючись, чи нема ще чим поживитись. На дні горнятка виявилися рештки мамалиги, і вона стала вигрібати її великою куховарською ложкою, навіть не пересипаючи на тарілку. Мамалига була недосолена, але Скарлет так зголодніла, що й не подумала шукати солі. Заспокоївши перший голод чотирма добрячикш ложками мамалиги, вона взяла лампу в одну руку та недогризок коржа у другу й вийшла в хол, неспроможна більше витримувати кухонну духоту.

Вона розуміла, що треба піднятись нагору й посидіти з Мелані. Коли щось там негаразд, у неї ж не стане сили навіть гукнути. Але Скарлет разила сама думка вернутися до кімнати, де вон^ провела так багато кошмарних годин. Нехай би Мелані зараз і помирала, вона не зможе туди піти. Не бачити б довіку тієї кімнати! Скарлет поставила лампу на свічник біля вікна й вернулася на веранду. Тут уже було трохи прохолодніше, хоч ніч усю повивала погідна теплінь. Скарлет сіла на сходинку в колі слабенького світла від лампи й почала доїдати коржа.

Під’ївши, вона ніби трохи відійшла на силі, але заразом ожив у ній і щемливий страх. З вулиці зоддалеки долинав якийсь гул, але що він означав, вона не розуміла. Тільки одне було ясно: він то спадав, то наростав. Вона нахилилася вперед, прислухаючись, і невдовзі відчула, як заболіли в неї м’язи від напруження. Над усе вона одного жадала - почути цокіт копит і спіймати на собі безтурботний і самовпевнений Ретів погляд, в якому проступатиме насмішка над її страхами. Рет куди-небудь вивезе їх звідси. Куди саме - вона не знала. Але байдуже куди, аби виїхати.

Коли вона так сиділа, дослухаючись до звуків із середмі- стя, над верхів’ями дерев раптом ‘щось заясніло. Це її здивувало. З кожною хвилиною сяйво те більшало. Темне небо порожевіло, далі взялося ясно-червоною барвою, і врешті понад деревами фахнув у небо величезний омах полум’я. Скарлет схопилася на ноги, серце її знову млосно защеміло й закалатало.

Янкі прийшли! Це ж вони вже вступили в місто й палять усе. Горіло начебто на схід від центру. Язики полум’я сягали все вище й вище, вогонь дедалі ширився над обрієм, і жах з’явився в очах у Скарлет. Горів чи не цілий квартал. Війнув гарячий вітрець, ударивши їй у ніздрі димом.

Вона вбігла нагору до своєї кімнати, розчахнула вікно й вихилилась назовні. На тлі зловісно-блідавого неба здіймалися величезні клубища чорного диму, зависаючи над язиками полум’я, мов хмари. Запах диму подужчав. Хаотичні клапті думок зринали в голові у Скарлет: чи скоро вогонь досягне Персикової вулиці, чи згорить цей будинок, чи накинуться на неї янкі, куди втікати, що робити? Гуготіло так, наче всі демони пекла вили у Скарлет над вухом, в мозку вихрилося від паніки, аж вона мусила вхопитись за лутку вікна, щоб не впасти.

“Треба щось придумати,- повторювала вона про себе.- Треба щось придумати”.

Але думки втікали від неї, розлітались на всі боки, як наполохані птахи. І коли вона стояла так, тримаючись за підвіконня, пролунав оглушливий вибух, гучніший за всі. гарматні постріли. Велетенське омахало полум’я знялося в небо. Потім пролунав ще вибух, і ще. Струсонулася земля, на підлогу посипалися шибки з верхньої рами вікна.