zvijani-vitrom-1

Мура \ а щодо музики, то знав скількись там старовинних ірландських пісень. При всій своїй найщирішій повазі до людей, освіченіших за нього, сам він анітрохи не переймався власним малознанням. Та й чи так дуже воно йому дошкуляло в цій новій країні, де часом найнеписьменніший вихідець з Ірландії міг доскочити нечуваного багатства? В країні, яка вимагала від людини тільки сили і працьовитості?

Так само й Джеймсові та Ендрю, що дали йому роботу у власній крамниці в Саванні, не було підстав нарікати на малу братову освіченість. Його чіткий почерк, точність у рахунку, тямущість у торгових оборудках збудили до нього повагу, тоді як хвальбою своєю з літератури чи музики - якби юний Джералд знав їх достатньо, щоб цим похвалятись - він би лише наразив себе на глузливий сміх. Америка в ті роки XIX сторіччя була зичлива до ірландців. Джеймс та Ендрю, що попервах перевозили чужий крам у критих фургонах із Саванни в глибину Джорджії, згодом розжилися на власну торгівлю, і Джералд заможнішав укупі з ними.

Південь йому сподобався, і невдовзі він і сам почав вважати себе за південця. Багато чого на Півдні і в південцях лишилось для нього назавжди незбагненним, але з усією щиросердістю своєї натури він сприйняв ііівденські погляди й звичаї такими, як їх розумів: гра в покер і кінні перегони, пристрасть до політики й кодекс честі, обстоювання “Прав штатів” і ненависть до янкі, рабство й культ Короля Бавовнику, зневага до “білої голоти” й гіпертрофо- вана гречність до жіноцтва. Він навіть навчився жувати тютюн. Ну, а привчатись до віскі він і не потребував, ця схильність була у нього в крові.

А проте Джералд так і залишився самим собою. Спосіб його життя та погляди зазнали змін, але міняти свої усталені звички він і не прагнув, навіть якби був на це спроможний. Він не без захоплення споглядав дещо недбалу елегантність багатих рисових і бавовникових плантаторів, які приїжджали до Саванни зі своїх повитих плющем самовладних маєтків, гарцюючи на породистих конях і ескортуючи екіпажі своїх не менш елегантних дам, супроводжувані фургонами з чорною челяддю. Однак самому Джералдові ця елегантність ніяк не давалася. їхня лінькувата протягла вимова мило звучала в його вухах, але сам він так і не зміг позбутися суто ірландської жвавості у балачці. Йому подобався невимушений лоск, з яким вони укладали угоди на великі суми, як вони ставили на карту раба, плантацію чи й усю маєтність і розплачувалися за програш, не зморгнувши оком, так ніби це було однаково, що жбурнути мідяка негреняті. Але Джералд знав, що таке злидні, і просто не міг з легким серцем та ще й з гумором ставитись до грошових збитків. Вони були симпатичні люди, ці плантатори з надбережної Джорджії - з приємною їхньою говіркою, з їхньою гарячковістю, від якої бозна-чого можна було сподіватись,- і Джералдові припали до вподоби. Проте цього молодого прибульця з краю вологих та остудливих вітрів, з краю повитих туманом боліт, що не знають хвороботворних випарів, вирізняла така енергійна й заповзятлива життєва снага, до якої далеко було цьому розманіженому панству з субтропічного підсоння та малярійних драговин.

Від них він переймав те, що вважав для себе корисним, а решту відкидав. Він виявив, що покер, а також ясна голова при чарці можуть стати в неабиякій пригоді, і саме своїй вродженій тямі до карт та вмінню легко поглинати золотавий трунок Джералд і завдячував два з трьох своїх найкоштовніших набутків - служника-негра й плантацію. А третім таким самим вартісним набутком була його дружина, за яку він міг дякувати лише незбагненній доброті Г осподній.

Цей служник, на ім’я Порк,- чорний, аж лискучий, сповнений власної гідності, добре обізнаний з тонкощами кравецького мистецтва,- дістався йому внаслідок ці- лонічної гри в покер із плантатором з острова Сент-Саймон, котрий блефувати вмів не згірш за Джералда, але гірше витримував натиск новоорлеанського рому. І хоча пізніше первісний власник Порка пропонував відкупити його назад за подвійну ціну, Джералд рішуче відмовився, оскільки придбання першого в його житті раба, та ще й,”хай йому біс, найкращого лакея на всьому побережжі” було першим кроком до здійснення найпотаємнішого бажання Джералдової душі. А бажання це було - стати рабовласником і земельним можновладцем.