zvijani-vitrom-1

- Не будь така в’їдлива, панночко,- осмикнула її мати.- Але все-таки не годиться брати шлюб з двоюрідними чи й троюрідними сестрами. Це веде до виродження. Люди ж бо не коні. Якщо схрестити кобилу з її братом або з батьком, коли він добрий плідник, то можна вивести непогану породу, але з людьми таке не проходить. Якісь риси, може, й добрі будуть, але витривалості це не додасть. Ви…

- Ні, мем, щодо цього я з вами не згоден! Можете ви що-небудь закинути родині Вілксів? А вони ж беруть шлюби між собою ще відтоді, як Бріан Бору 7 був хлопчиськом!

- То тим більш пора зупинитись, бо вже дещо й помітно. На Ешлі, правда, не дуже, він загалом куди як симпатичний хлопак, хоча навіть і в нього… Але гляньте на цих двох дівчат Вілксів - такі вони виморені, бідачиська! Звісно, вони милі дівчата, тільки ж якісь безживні наче. Або візьміть цю малючку Мелані. Тоненька як билина, і така утла, що, здається, вітерець війне - й змете її. І ніякої навіть думки власної не має. Тільки й почуєш від неї: “Ні, мем!”, “Так, мем!”. Ви розумієте, що я хочу сказати? Ця родина потребує свіжої крові, доброї дужої крові, такої, як у моїх рудоголових або у вашої Скарлет. Ви тільки правильно зрозумійте мене. Вілкси по-своєму гарні люди, ви знаєте, що я люблю їх усіх, але будьмо щирі! Вони такі рафіновані, що аж вироджуються. На доброму бігови- Щі в ясну погоду вони можуть непогано себе показати, але в сльоту, я певна, вони не витримають. їм забракне витривалості, і у скруті вони здадуть, їй-богу. Вони лише при ясній погоді годящі. А мені такий кінь любий, що й у негоду не підведе! І оці їхні шлюби між своїми зробили їх зовсім не схожими на всіх нас. Вічно вони або деренчать на роялі, або ушнипляться головою в книжку. Я певна, що для Ешлі книжка миліша від полювання! їй же бо, містере ОТ ара! І ще гляньте, які вони кощаві усі. Аж світяться. Ні, їм не обійтись без самиць і самців міцної* крові…

- Гм-гм,- промурмотів збентежено Джералд, раптом збагнувши, що цю розмову, страшенно цікаву й цілком пристойну, як на нього, зовсім інакше оцінила б Еллен. А ще якби вона дізналася, що ця балачка велася при її дочках, то повік не відійшла б від такого струсу. Але місіс Тарлтон, як звичайно, коли допадалася до улюбленої своєї теми - виведення доброї породи, однаково, кінської чи й людської - була глуха до чиїхось там інших поглядів.

- Я знаю, про що кажу, бо у мене теж є двоюрідний брат і сестра, які побралися одне з одним. То побачили б ви, що за діти у них - бідолашки, балухаті всі до одного, як ті жаби! І коли мої батьки надумали видати мене за брата у других, я запручалась, мов кобилиця. Я сказала: “Ні, мамо! Це не для мене. Я не хочу, щоб мої діти були кривоногі або з одутливими животами”. Мама аж зімліла, почувши від мене про одутлі животи, але я затялася, як стій, і бабуся мене підтримала. Вона теж зналася на кінській породі, як її виводять, і сказала, що я маю слушність. Оце ж вона допомогла мені втекти з містером Тарлтоном. Ну, і гляньте на моїх дітей! Усі здорові, при тілі, нема серед них ні хирляків, ні недомірків, хоча Бойд, правда, трохи не вийшов зростом. Тоді як Вілкси…

- Я нічого не хочу сказати, мем…- не дав їй договорити Джералд, помітивши розгублений погляд Керрін і пожадливу допитливість на обличчі Сьюлін: що, як удома вони ще почнуть розпитувати Еллен про всякі такі речі, і тоді виявиться, який з нього кепський охоронець дівчачої цноти? Сама тільки Скарлет - зауважив він не без задоволення - витала десь за хмарами, як і належить справжній леді.

Несподівано вирятувала його Гетті Тарлтон.

- Боже, ма, рушаймо вже! - нетерпляче вигукнула вона.- Я спечуся на сонці, я вже просто чую, як не шиї проступає ластовиння. .

- Хвилиночку, мем, поки ви ще не рушили,- мовив Джералд.- То яка ваша остання воля, чи згодні ви продати коней нашому Ескадронові? Війна може початись не сьогодні-завтра, і хлопці хочуть, щоб ця справа була залагоджена. Це загін округи Клейтон, тож і коні мають бути у ньому з нашої округи. А вас нічим не проймеш, ви й досі відмовляєтесь продати нам своїх красенів.

- А може, ніякої війни й не буде,- місіс Тарлтон силкувалася вигадати час, геть відразу забувши про чудні матримоніальні звички родини Вілксів.

- Але ж, мем, ви не можете…

- Ма,- знову втрутилася Гетті,- хіба ви з містером О’Гарою не матимете нагоди поговорити про коней у Дванадцяти Дубах?

- Отож-бо й є, що не матимемо, міс Гетті,- Сказав Джералд.- Я вас більш як на хвилину не затримаю. Скоро ми приїдемо у Дванадцять Дубів, а там усі чоловіки, і старі, й молоді, зараз же почнуть питати: то як справа з кіньми? У мене просто душа болить, що така чарівна шляхетна пані, як ваша мама, і не зважиться відступити своїх коників! Та де ж ваш патріотизм, місіс Тарлтон? Невже доля Конфедерації вас не хвилює?

- Ма! - скрикнула раптом найменша, Бетсі.- Ренда сіла на мою сукню і всю зім’яла!