zvijani-vitrom-1

Окрім тяжко хворих або серйозно поранених чоловіків, усе товариство Скарлет становили жінки, і це дуже її дратувало, бо вона не любила осіб своєї статі й не довіряла їм, та й просто нудилася з ними. А проте тричі на тиждень у надвечірні години їй доводилося відвідувати швацькі гуртки й бандажні комітети приятельок Мелані. Дівчата, з якими вона там зустрічалася, знали Чарлза і були дуже уважні й люб’язні з нею, особливо Фенні Елсінг і Мейбел Меррівезер, дочки відомих у місті дам-удовиць. Але у ставленні їх до неї проступала така підкреслена шанобливість, наче вона була вже літня дама й прожила всі свої кращі літа, а постійне їхнє базікання про танці й кавалерів викликало в ній заздрість і обурення, що вдівство позбавляє її усіх цих розваг. Та вона ж утричі гарніша за Фенні й Мейбел! І яка несправедливість панує в житті! Це ж безглуздя вважати, ніби серце її поховано в могилі, коли насправді зовсім не так. Коли серцем вона у Вірджинії, там, де Ешлі!

Але, незважаючи на всі ці недогоди, Атланта їй неабияк сподобалась. І збігали тижні за тижнями, а про повернення до Тари у неї і думка не зринала.

РОЗДІЛ IX

Того літнього ранку Скарлет сиділа біля вікна своєї спальні й зажурено спостерігала за фургонами й колясками, в яких було повно життєрадісних дівчат, дам старшого віку й військових, що їхали Персиковою дорогою до лісу набрати зеленого гілля для оздоблення вечірнього доброчинного базару на користь шпиталів. Червоняста дорога під аркою високих дерев, крізь листя яких де-не-де цідилося сонце, лежала вся у плямах світла й тіней, а копита коней і мулів збивали на ній хмарки рудої куряви. У передньому фургоні сиділо четверо дужих негрів з сокирами - вони мали нарубати гілок вічнозелених дерев і очистити їх від ліан,- а в глибині повозу видніло громаддя прикритих шматиною кошиків та козубів з їжею та посудом і кільканадцять кавунів. Двоє чорних - один озброєний банджо, а другий губною гармонійкою - награвали місцевий варіант пісні “Коли хочеш мило жить, в кавалерію іди…”. За ними тяглася весела кавалькада: дівчата в квітчастих бавовняних сукнях, з легкими шаликами на плечах, у бриликах і тонких рукавичках, над головами маленькі парасольки, щоб уберегти шкіру від сонця; старші дами, що сиділи стримано і тільки всміхалися на різні перегуки й жарти від коляски до коляски; видужуючі зі шпиталів, втиснені між тілистими матронами й тендітними дівчатами, які намагалися всіляко їм догодити; офіцери, що їхали ступою на конях, супроводжуючи повози,- рипіли колеса, дзвеніли остроги, поблискували на сонці золоті галуни, поколихувалися парасольки, маяли віяла, чувся спів негрів. Усі вибиралися Персиковою дорогою за місто збирати галуззя, погуляти на пікніку, покуштувати кавунів. “Усі, окрім мене”,- понуро думала Скарлет.

Проїжджаючи повз її вікно, вони всі махали їй рукою і щось привітно гукали, а вона силкувалася відповідати їм у тому ж тоні, хоч це було й нелегко. Гострим щемом заворушився в серці біль, поволі підкотив до горла, виріс у грудку й ось-ось ладен був прорватися слізьми. Усі вибираються на пікнік, окрім неї. А ввечері усі підуть на доброчинний базар і на бал - усі, окрім неї. Себто всі, окрім неї, і тітоньки Дріботуп, і Меллі, й ще кількох бідолах, пов’язаних жалобою. Але Меллі й тітоньці жалоба начебто не вадить. їм якось і на думку не спадало, щоб і собі вибратись на люди. А от Скарлет навпаки. їй закортіло на пікнік просто страх.

І де ж тут правда в світі! Готуючись до цього доброчинного базару, вона наробилася вдвічі більше за будь-кого з дівчат у місті. Вона плела шкарпетки й дитячі шапочки, шалики й кашне, і цілі ярди мережив, і розмальовувала всякі порцелянові туалетні мисочки та філіжанки. І розшила прапорцями Конфедерації добрі півдесятка наволочок для диванних подушок (зірочки вийшли трохи кривобокі, щоправда, одні майже круглі, інші з шістьма чи сімома ріжками, але загальне враження все одно було гарне) Вчора вона до повної знемоги працювала у старій задушливій залі манежу, оздоблюючи жовтим, рожевим і зеленим марлевим драпуванням лотки, наставлені попід стінками. Це й справді була тяжка робота, та ще й під наглядом дам із шпитального комітету - ніякої втіхи від неї. І яка могла бути втіха, коли всі ці добродійки Меррівезер, Елсінг і Вайтінг поганяють тебе, мов рабиню! І ще коли мусиш вислуховувати їхні нескінченні вихваляння успіхами своїх дочок. А ще до всього того вона опекла собі до пухирів два пальці, допомагаючи Дріботуп і куховарці пекти листове печиво для лотереї.