zvijani-vitrom-1

Найперша думка Скарлет була про те, що жалоба, дякувати Богові, не дозволила їй одягти ні дорогих сережок, ані важкого золотого ланцюжка від бабці Робійяр, ані золотих з чорною емаллю браслетів, ані гранатової брошки. Вона дивилась, як коротун-зуав, перекинувши через здорову руку луб’яний козуб, почав обходити залу з її боку і як жінки, старі й молоді, жваво й весело стягують з рук браслети, виймають сережки з вух і при цьому скрикують, наче й справді їм боляче, допомагають одна одній розстібнути замочок кольє або зняти брошку на корсажі. Раз у раз чулося легеньке подзенькування металу, голоси: “Заждіть, заждіть! Я допоможу вам зняти. Ось!” Мейбел Меррівезер стягувала з рук гарненькі парні браслети, що були на зап’ястках і вище ліктя. Фенні Елсінг з вигуком: “Мамо, можна і я?” - знімала з голови золоту в дрібних перлинках діадему, родинну їхню коштовність. І щоразу, коли черговий дар падав у козуб, лунали оплески й схвальні вигуки.

Усміхнений малоросток з уже трохи наповненим коши- ком на руці підходив до лотка Скарлет, і коли він порівняв^ ся з Ретом Батлером, той недбалим жестом вкинув до козуба золотий портсигар. Побачивши перед собою козуб на прилавку, Скарлет безпорадно розвела руки на знак того, що в неї нічого нема. Було таки прикро виявитись єдиною жінкою, яка не має що пожертвувати. Аж це раптом зблиснула широка обручка на її руці.

На хвильку Скарлет пригадалося - хоч і дуже туманно,- яким було обличчя Чарлза, коли він одягав цю обручку їй на палець. Але відразу ж цю згадку затопила хвиля роздратування, що завжди супроводила її думки про Чарлза. Це ж він винен, що у неї все життя зійшло внівець, через нього її вважають за стару жінку!

Вона рвучко шарпнула обручку з пальця, але та не піддавалася. Зуав уже ворухнувся в бік Мелані.

- Стривайте! Я маю дещо для вас!

Обручка таки піддалась, і Скарлет уже простягла руку з нею до козуба, де було чимало ланцюжків, годинників, перснів, шпильок та браслетів, коли нараз перехопила погляд Батлера. Уста його кривила легка посмішка. Скарлет демонстративно кинула обручку на купу коштовностей у козубі.

- О моя дорогенька! - прошепотіла Меллі, стискуючи їй руку; очі її світилися любов’ю і гордістю.- Моя мужня, мужня дівчинка! Стривайте, будь ласка, лейтенанте Пікар! У мене теж є дещо для вас.

Меллі взялася стягувати з пальця обручку, якої вона - Скарлет була певна - ні разу не знімала від дня весілля. Хто-хто, а Скарлет знала, яка дорога їй ця пам’ятна прикраса. Насилу стягнувши обручку, Меллі на хвильку стисла її у своїй маленькій долоні. А потім легенько поклала поверх інших оздоб у козубі. Вони обидві дивились, як зуав підходив до гурту старших жінок у кутку,- Скарлет задиристо, а Мелані з такою тугою в очах, що це ще дужче вражало, ніж сльози. І ні один, ні другий погляд не пройшов повз увагу чоловіка, який стояв поряд.

- Якби тобі не стало на це духу, то мені й поготів,- сказала Меллі, обіймаючи Скарлет і ніжно притискаючи до себе. На мить Скарлет захотілося струснути її з себе й закричати щосили: “А Боже, та відчепись ти!” - чисто як Джералд, коли бував роздратований,- але вона вчасно перехопила Батлерів погляд і лише силувано посміхнулась. Її дратувало, що Меллі вічно така недогадлива - хоча було б куди гірше, якби вона здогадувалася про справжні думки Скарлет.

- Який шляхетний жест! - тихо зауважив капітан Батлер.- Такі жертви підносять на дусі наших мужніх воїнів у сірих уніформах.

Скарлет ледве стримала себе, щоб не відповісти йому гострим словом. Хоч би що він казав - в усьому чулося глузування. Вона ненавиділа його всією душею, цього чоловіка, що стояв, спираючись на їхній прилавок. І водночас було щось у ньому збудливе, якась жива, енергійна й магнетична сила. На виклик в його чорних очах у ній збурювалася вся її ірландськість. І вона вирішила, що таки присадить його. Він і^ає ту перевагу, що знає її таємницю, і це іритувало Скарлет, тож їй конче треба було знайти спосіб, як узяти над ним гору. Вона вгамувала в собі порив висловити йому в очі все, що про нього думає. Цукор більше приманює мух, ніж оцет, як не раз казала Мамка. Отож і вона його цим візьме: він і незчується, як опиниться під її п’ятою і вже не матиме над нею ніякої влади.

- Щиро дякую,- з усмішкою відповіла Скарлет, ніби не вловивши глузливого його тону.- Комплімент від такої прославленої людини, як капітан Батлер, неабичого вартий.

Він відкинув назад голову й невимушено засміявся - ба ні, зареготав, як злостиво подумала Скарлет, знов уся паленіючи.

- Чому ви не скажете того, що насправді думаєте? - поцікавився він трохи притишеним голосом, щоб його чутно було тільки їй серед загального гамору й побрязку збираних пожертв.- Чом ви не скажете, що я підлий поганець і зовсім не джентльмен, чому не накажете мені забратися геть, поки ви не гукнули когось із цих бравих хлопців у сірих уніформах, щоб викликав мене на герць?

На язиці в неї вже крутилася ущиплива відповідь, але, героїчним зусиллям узявши себе в руки, вона сказала: