Абіссінець

Для безпеки Алікс і Франсуази, які звикли вже зустрічатися щоранку на терасі аптекарів, виникла загроза з боку того, кого боятися, як їм здавалося, було майже нічого. З таким мирним, таким згодним на лікування і таким недошкульним отцем Габорйо трапився нападок. Одного дня, коли настав час його будити, Алікс побачила, що бідолашний лежить у своєму легкому розсувному кріслі з безвільно висячою рукою, одним відкритим оком та перекривленим ротом.

Старий залишився жити, але втратив усі сили та дар мови. Його недуг мало не зробився для двох подруг фатальним. Консул скористався цим приводом, щоб покласти край цим походам, на які він погодився з нечуваного примусу. Його донька нагадала йому про моральну повинність перед «власниками цієї лабораторії». Дипломат знизав плечима — оце так гучна назва для розбійників. Справа майже дійшла до крику, оскільки Алікс учинила небачений до тих пір опір. Нарешті вона добилася дозволу поновити виконання своїх обов’язків, тепер під наглядом мадам де Майє. Франсуаза відтоді не з’являлася. У перший же візит Алікс замучила свою матір нескінченними поясненнями, запозиченими з ботаніки її власного винаходу — бо іншої вона не знала — з силою силенною латинських слів, котрі сама створила саме з цієї нагоди, і довгими зупинками перед найскромнішими олійними рослинами, які зводилися нею в ранг єдиних у світі екземплярів. Бідолашна жінка страшенно втомилася і повернулася з мігренню та болем у ногах. Вона знайшла в собі сили піти туди ще раз, але на більше її не вистачило. Вона заявила, що для її здоров’я повітря цієї оранжереї є згубним, однак визнала, що воно найблаготворніше для її доньки. Мадам де Майє переконала чоловіка, що вся ця історія з рослинами є лише невинною пристрастю дочки. Що буде більше біди через те, щоб не давати Алікс волі, ніж через те, щоб цю пристрасть задовольнити. Консул, який не почув від колоністів жодного поганого відгуку про ці візити, і навіть отримав комплімент від одного торговця, син якого теж надумав зібрати гербарій, дозволив себе умовити. Алікс боялася, що їй не дозволять поновити виходи, або знайдуть для неї ще пильнішу няньку, а батько люб’язно дав їй дозвіл ходити до «лабораторії» самій, і вона змогла без свідків бачитися з Франсуазою.

Це був щасливий час. Дівчина відчувала, як вона докорінно змінюється. І першою ознакою відміни стала та непохитність, з якою вона відстоювала себе перед батьком.

Спочатку траплялося чимало пустощів. Не маючи друзів у віці, коли це найбільш необхідно, Алікс відчувала потребу якось дати собі раду щодо своєї вроди, іншого, нового власного тіла, якого вона поки що боялася, як побоюються нестримної сили нового породистого рисака.

Це була епоха спроб нових зачісок, які треба було негайно переробляти опівдні, перед поверненням додому. Нерідко Алікс таємно приносила з консульства у валізці туалети, котрі таємно брала в матері, і в які потім жартома наряджалася. Вона зі сміхом проходилася перед своєю подругою по терасі, де росли помаранчеві дерева. Не торкаючись загальних та туманних суджень про красу, Франсуаза вчила дівчину, як помітити чарівність кожної дрібниці та як її підкреслити. Алікс розквітала.

Згодом вона відчула велику вдячність Франсуазі за її терпіння та веселу доброзичливість упродовж цього часу наївного відкривання себе.