Частина друга (СИ)

-Якщо я вам хоч слово скажу, то мен прийде кнець. Дедята не проща зрадникв. Так що нема рзниц, хто першим почне лезом по шкр бавитися...

-Якщо так, то чому б тоб не вдповсти на наш запитання? - наполягав я, взиваючи до розуму Прозора. - Так хоч якийсь шанс вижити...

-Йди в дупу! Я не якийсь пацюк, щоб видавати свох.

-Тю! Тебе ж без цього будуть вважати зрадником.

-Чому це?

-Бо я м скажу... твому Дедят... Зустрну, та передам привтання вд Прозора... вд тебе... Як там у вас за зраду наказують? Обезголовленням?

-Ну точно не острогом! - кинув у вдповдь Прозор.

-Ти сам тутешнй? Чи з ншого алоду?.. Та припини приндитись! - я присв бля голови хлопця, намагаючись бути бльш чемним, щоб визвати вдповдну вдвертсть. - Не хочеш казати про Дедяту, давай побалакамо про пусте.

-А навщо те тоб?

-Полюбляю базкати, - весело пдморгнув я. - Так ти звдки?

-З Прихожанв, - псля деяко паузи сказав Прозор.

Це була слобдка бля Новограду. Ще з часв побудови столиц тих, хто прибував на алод для постйного проживання, частенько селили в пвденно-схднй частин мста. Воно згодом стало прозиватися Прихожани. Взагал, це невеликий райончик, зараз вн частково "врос" в Медове передмстя.

-А що тут, в Заозер', робиш? - спитав я з нудьгуючим виглядом на обличч, наче мен це дйсно не цкаво.

-Ягоди збираю!

-Ага... саме це я подумав... Давно з Ельджуна прибув?

-Давно, - бути вдвертим Прозор явно не хотв.

Вн щось тихо пробубнв, здаться чергову лайку, а потм вдвернувся в нший бк. Ну що ж, спробую його вразити.

-Знате, друз, що означають татуювання на його обличч? - спокйно запитав я. - Н? Так я поясню... Ось ц дв довг спрал говорять, що вн двч ткав з острогу. Павутина на пдбордд вказу на те, що вн уб' будь-кого, хто хоч щось скаже або, не дай Сарн, криво гляне в його бк. Ось чому вн кинувся на мене... бо побачив виклик... якби зараз випав шанс, Прозор убив би мене... нас... як безлч разв до того вбивав нших. до реч, без жодного докору сумлння. Це як пити дати! Недарма на його горл "живе павук". Ось вн! - я рзко повернув голову Прозора обличчям до свох товаришв, та тицьнув пальцем в горло.

-Овва! - здивовано вигукнув Першосвт. - Звдки так знання?

Чесно кажучи, я сам цим запитувався, але в голос сказав наступне:

-Звдки дзнався, там вже не роздають!

Прозор глухо захрипв та знову спробував пдвестись. А може хотв кинутися на мене. Але вкотре у нього нчого не вийшло.

-Ми нчого вд нього не доб'мося, - заявив я. - Це марна трата часу. Пропоную продовжити пошуки.

-А з м што? - запитала Стояна. Вона також здивовано погляду вала на мене, наче до цього нколи не бачила.

-Що з ним? Вн убивця... це головне в усьому цьому, - констатував я. - Отже, в наших дях не буде грха!

-В яких наших дях? - не второпав Першосвт.

-Не будь маленьким хлопчиком! - трохи роздратовано промовив я.

-Вн пропону вам мене вбити! - додав Прозор та раптом розсмявся.

-Серйозно? - Першосвт вдсахнувся назад. - Як так?.. Коли ти, Боре, так говориш, сташ схожим на Чарушу, котрого тльки-но проклинав.

Хлопець тут же вдступив вбк, очевидно побачивши на мому обличч щось недобре.

Я клька секунд намагався упоратися з собою. ледь вгамував жагу врзати по пиц, хрипко промовив:

- що ти пропонуш? - в рот страшенно пересохло. - Вдпустити його?

-Зв'яжемо його, а потм, коли повернемося, вдведемо в Новоград до...

-А якщо не повернемося? Вн тут здохне вд голоду спраги. Або дик звр розтерзають. Ти це враховував?

Першосвт мовчав. Я подивився на Бернара та Стояну, чекаючи на хню реакцю.

Взагал, порвняння з Чарушою, як не крути, зграло свою роль. Мене це дуже непримно саднуло по свдомост. Невже я нчим не вдрзняюсь вд нього, вд Солодова? Невже вн був правий, коли нас порвнював?

Тьху ти! Ну розсердив мене той Першосвт!

-Я згодна, - раптом заявила Стояна.

-З ким?

-З прапановай Пршосвта. Звяжам Прозора, хай ваш Сарн йаму будз суддзйой. Кал ми н врнмся, то йон памре ув пакутах, тим самим викупаючи грех забойства. А накш - кал застанмся живия, то ми отвдйом йаго ув Наваград.

-Ну, добре... добре, - погодився я заспокоюючись. - В'яжть його. кляп не забудьте.

А сам демонстративно вдйшов та присв на повалене дерево.

Деклька хвилин Прозор вже лежав бля старого клена, зв'язаний по руках ногах з кляпом у рот. Я наблизився та переврив стан вузлв й ступнь натяжки мотузки. Здаться, все в норм.

-Отже, - звернувся я до загону, - якщо Прозор не бреше, то попереду нас чекають смнадцять бандитв. Немало, якщо враховувати, що нас лише четверо.

- що ти пропонуш? - запитав Бернар.

-Бути обережними... Вважаю, Дедята напевно мг розставити дозори. Слд виявити х ранше, нж вони виявлять нас. накше - прощавай голвонька... Ясно? Ну, гаразд. Рушили дал, - дав я команду, ми знову пшли по слдах.

Першосвт з Бернаром взяли коней за вузду, а я з Стояною попрямував вперед.

Пару годин наших мандрв, нарешт друдка дала сигнал до зупинки. Ми зйшлися з нею вона тихо прошепотла, що вдчува запах диму. Я втягнув носом повтря, але нчого не унюхав.

-Напрямок? - пошепки запитав у Стояни.

-Павночний всход. Вунь за тим соснам. Думаю да лагра пару вйорст.

-Нчого у тебе нюх! - присвиснув Першосвт.