Частина друга (СИ)

-Цкав дрбнички... Незвичайн... Тльки зовн вони здаються простими, а ось що сховано всередин них.., - ельф загадково посмхнувся.

-Звдки ти знаш, що там щось сховано?

-Скажмо так - вдчуваю.

-Гаразд... А що до Стояни, що до блискавок? Де вона все це бере?

-Нде, - зовсм серйозно вдповв ельф.

-Тобто?

-Тобто - нзвдки! А взагал я мало розумюсь на друдськй маг. дине, що можу пояснити - у Стояни досить розвинутий дар до сприйняття енерг... сили, - тихо промовив ельф. - Але, бачу, що нкому цю двчинку навчити доцльно та впорядковано використовувати.

-А тебе хто навчав?

-Рзн особи, - невизначено вдповв паладин. - Якось допомагав Клемент д Дазр.

Бернар насупився та замовк. в продовж того часу, поки ми кралися до схованки Дедяти, бльше цю теми не обговорювали.

ось зараз, добравшись до якось горбисто галявини, ми сидли в кущах та дивились на пейзаж перед собою, намагаючись збагнути, де той клятий табр.

-Там нчого нема! - зауважив я пошепки. - Пусто!

Стояна показала на якийсь пеньок лише трохи згодом я збагнув, що це замаскований димар. А поруч з ним - маленький кущик, який виявився входом до землянки. Дмухнув легкий втерець я вдчув слабкий запах диму. ще ж. Здаться смаженого м'яса.

-Непогано сховалися, - вирвалось у мене. - Легко можна пройти мимо...

- який подальший план? - пошепки запитав Бернар.

Ззнаюсь, що дос ще нчого не придумав. Мж тим три пари очей втупились саме в мене, очкуючи на накази. Отже треба було щось казати.

-Повертамось за пдмогою? - запропонував ельф.

Я задумався. Якщо врити словам Уйки, то у Дедяти залишалося п'ятнадцять чоловк. Шстьох вже нема, але чи брав х в розрахунок той Уйка - це ще питання. Дво-тро з банди знаходяться на майданчику друго скел - на пвнчнй Лисин. Тобто всередин як мнмум шестеро, включаючи ватажка, а як максимум - Нхаз його зна!

Битися з величезною ватагою - суцльне самогубство. Але якщо все ж дедятвцв мало - можна було ризикнути.

-Як вважаш, - звернувся я до Стояни, - скльки х всередин?

Двчина розгублено розвела руками. За мить вона пояснила, що тут непогано все прибрали поки з схрону не вилзуть, важко буде щось сказати напевно.

-Давай когось вдправимо за пдмогою, - знову запропонував ельф. - А нш сховаються та будуть спостергати, га?

-Скльки? Тиждень? Мсяць? Рк? Коли ту пдмогу приведуть? - сердився я.

Чуття мен казало дяти. Тим паче, що в голов вже склався план. я ним подлився.

-Ти нас всх згубиш, - розсердився ельф. - Нхто не лзе в осине гнздо палкою.

Я глянув на Першосвта. Той на пару секунд розгубився, але все ж пдтримав мене. Стояна ж стримано знизала плечима.

-Як бачиш, - промовив я ельфу, - за мй план голосу бльше, нж за твй. Та крм того, ми будемо мати перевагу, бо ворог не зна нашу кльксть.

Бернар неохоче погодився.

Отже, ми почали. Бажано б було якось висмикнути дедятвцв з хньо схованки. Спускатися вниз - це верх дурост. Оскльки там нас перебили б як курчат... няка магя не допомогла б... А чекати коли бандити вилзуть сам - теж не вихд. Цлком можливо, що без особливо потреби з землянки нхто не вибирався.

- як х звдти викурити? - запитав мене Першосвт, якому очевидно також в голову лзли подбн думки.

-Що ти сказав? Викурити?

А це була дея! - мене аж тпнуло.

Намагаючись не шумти, ми пдтягнули якомога ближче до входу сухого хмизу. Я наклав заклинання на стрлу розпалив вогонь. Дочекавшись, коли той розгориться, Бернар кинув зверху сир хвойн глки й в повтр розтягнувся дкий задушливий дим, вд якого ми сам почали кашляти. Оч защпало, в нос закрутило. Уявляю, що вдбувалось внизу, в схрон.

Вдступивши назад, ми зайняли позиц в очкуван того, як знизу почнуть вибгати бандити. Я взявся за лук, витягнув зачаровану стрлу та втупився в прохд.

Не минуло хвилини, як нагору вискочило деклька людей.

Вистрл стрла-блискавка прошила першого з бандитв наскрзь. Пара секунд за ним звалився другий... Третй швидко отямився та перекинувся в кущ. За ним помчався Першосвт.

тут наче гриби з-пд земл, звдкись почали вилазити нш бандити. Судячи з усього, вони завчасно наробили додатков виходи з схованки. А на подбне я не розраховував. Але лайся - не лайся, проте вдступати вже було запзно. вже не зволкаючи та не звертаючи уваги на дрбн моменти, ми вс кинулися в бйку.

Стрляти мен вже було незручно. Вс змшались в одну кашу. Прийшлось взятись за меч.

Вдбитися вд перших нападникв було довол легко. Але кльксть людей, як вилазили з схованки, мене вразила. х було не менше п'ятнадцяти... Стй! Всмнадцяти... двадцяти одного... Та Нхаз вас всх дери! Скльки ж тих дедятвцв?

Не минуло хвилини, як я загубив свох товаришв. Нас швидко роздлили та почали вдтсняти до дерев. Розумючи, що н Першосвт, н тим бльше Стояна, не мають досвду в подбних сутичках, я спробував вдтягнути на себе якомога бльше людей. Кричав, штовхав, дражнив. Головне, - промайнуло в голов, - щоб серед нападникв не знайшлося якогось лучника. накше - прощавай голвонька!

Раптом вдчув, як ногу полоснуло холодне лезо чужого меча. Ось що бува, коли не достатньо зосереджушся на справ. Псяче хутро! Сам винен!