Чорна рада

ќт же й тепер, перед Ўрамом да „ереванем, висипали вони з улиц>=, €к >=з рукава, танцюючи. „уприндир>= так>=, що любо гл€нути. =дучи мимо церкви, покладали хрести, били поклони, да знов, схопившись, навприс€дки, да через голову, да колесом! ј бурсаки, повиб>=гавши за ограду, дивл€тьс€ на них да й плачуть.

Ч Ќе плачте, дурн>=! Ч кажуть њм запорожц>=, Ч fн>=про тече просто до —>=ч>=…

fома в себе вони, кажу, ход€ть було у дьогт€них сорочках да в д>=р€вих кожухах-кажанках, а тут повбирались у так>= жупани, що хоть би й гетьманов>=, Ч >= все, щоб т>=лько показати перед миром, що запорожцю т>=њ сукна й блаватаси все одно, що й семр€га. «араз, чи калюжу вбачить де на дороз>=, так у калюжу й л>=зе в кармазинах; чи шир>=твас[4. невисока бочка Ч прим.авт.] дьогтю зуздрить, так >= вскочить туди з сап’€нц€ми. ’имерний дуже був народ!

Ўрам хоть >= сердивсь на запорожц>=в, да й сам не постер>=г, €к задививсь на них. fобр>=њ молодц>= багато >=нколи д>=€ли люд€м шкоди по ¬крањн>=, да, мимо того €кось припадали до душ>= вс€кому. Ќе раз доводилось мен>= самому слухати, €к >=нший д>=д, споминаючи њх пакост>=, зачне, було, њх коренити, а дал>=, €к заговоритьс€, €к забалакаЇтьс€ про њх звичањ да ходи, то й сам не знаЇ, чого йому й жаль стане с>=ромах, >= зачне сива голова гуторити про них, €к про своњх родич>=в. „им же то, чим т>=њ запорожц>= так припадали до душ>= вс€кому? ћоже, тим, що вони безпечне, да разом €кось >= смутно дивились на божий мир. ул€ли вони >= гульнею доводили, що все на св>=т>= суЇта одна. Ќе треба було њм н>= ж>=нки, н>= д>=тей, а грош>= розсипали, €к полову. ћоже, тим, що «апорожжЇ >=споконв>=ку було серцем украњнським, що на «апорожж>= вол€ н>=коли не вмирала, давн>= звичањ н>=коли не забувались, козацьк>= предков>=чн>= п>=сн>= до посл>=ду дней не замовкали, >= було те «апорожжЇ, €к у горн>= >=скра: €кий хоч, такий >= роз>=дми з нењ огонь. “им-то, мабуть, воно й славне по м>=ж панами й мужиками, тим воно й припадало так до душ>= вс€кому!

„еревань, дивл€чись на т>=њ скоки й викрутаси, аж ногою притупував, уз€вшись у боки.

Ч ќт, бгате, Ч каже Ўрамов>=, Ч де люде вм>=ют жити на св>=т>=! оли б € був не жонатий, то зараз би п>=шов у запорожц>=!

Ч Ќе знать, що ти провадиш, свате! Ч дав йому одв>=т Ўрам. Ч “епер чесному чолов>=ков>= стид м>=шатись м>=ж с>= розбишаки. ѕеревернулись тепер уже казнаЇ на що запорожц>=. ѕоки л€хи да недол€шки душили ”крањну, туди вт>=кав щонайкращий люд з город>=в; а тепер хто йде на «апорожжЇ? јбо гольт€пака, або злодюга, що боњтьс€ шибениц>=, або дармоњд, що не звик заробл€ти соб>= насущного хл>=ба. —ид€ть там ока€нн>=њ в —>=ч>= да т>=лько п’€нствують, а очорт>=Ї гор>=лку пити, так >= њде в городи да тут >= величаЇтьс€, €к порос€ на орчику. :ур њм >=з њх скоками! ѕоњдьмо борж>=й у ѕечерський, а то не застанем на службу.

оли ж тут хтось >=з-за плечей:

Ч ќвва!

ќбернувсь Ўрам, аж у його ззаду стоњть запорожець у кармазинах; стоњть >= см>=Їтьс€.

Ч ќвва, Ч каже, Ч >= оце б то наче й правда, а воно зовс>=м брехн€.

Ч =роде! Ч не стерп>=вши, гукнув на його Ўрам; да, схаменувшись, де в>=н, зараз >= перем>=г себе. Ч :ур тоб>=, Ч каже, Ч опр>=ч божого дому!

fа скор>=й до кон€, да й поњхав. „еревань >=з ѕетром за ним.

„ереваниха теж посп>=шала до ридвана, бо до запорожц€ пристав другий братчик, >= хоть н>=чого њй не сказали, да погл€дали на Ћесю так хижо, €к вовки на €гницю.

ѕервий запорожець був здоровенний козарлюга. ѕика широка, засмалена на сонц>=; сам опасистий; довга, густа чуприна, п>=дн€вшись перше вгору, спадала за ухо, €к к>=нська грива; уси довг>=, униз позакручуван>=, аж на жупан >=звисали; оч>= так >= грають, а чорн>=, густ>=њ брови аж геть п>=дн€лись над тими очима, >= Ч враг його знаЇ Ч гл€неш раз: здаЇтьс€, супитьс€; гл€неш удруге: моргне довгим усом так, наче зараз >= п>=дн>=ме тебе на см>=х. ј другий був молодий, високий козак, т>=лько щось аз>=атське; зараз >= видно, що не нашого пол€ €года, бо до —>=ч>= сходились бурлаки з усього св>=ту: прийде турок Ч >= турка приймають; прийде н>=мець Ч >= н>=мець буде запорожцем, аби перехрестивсь да сказав: Ђ¬>=рую во ’риста =суса; рад воювати за в>=ру христи€нськуї.

«радовалась „ереваниха, €к наздогнала своњх, мов слобонилась од €коњ напаст>=. ќт >= поњхали вс>= через ¬ерхн>=й город, а дал>= ћихайл>=вською стежкою через вс>=йкову долину, на ѕечерську гору. ј по ѕечерськ>=й гор>= росла тод>= скр>=зь дика пуща. fорога через ту пущу була дуже трудна: то крутилась пом>=ж деревом, то спускалась у байраки, то обходила кудлат>=њ кучугури. –идван, що дальш, усе одставав од верхових; а ѕетро, п>=сл€ тих чудних „ереванишиних речей, не державсь уже ж>=ночого боку. ќстались наш>= прочанки т>=лько з ¬асилем Ќевольником.

јж ось з обох бок>=в дороги закопот>=ли кон>=, затр>=щало сухе г>=ллЇ п>=д копитами, >= показались кр>=зь зелену л>=щину кармазини, њх наздогнали запорожц>=, Ч тих двоЇ, що одр>=знились коло братства од прощальник>=в.