Чорна рада

Ч ге! Ч одв>=туЇ Ѕ>=лозерець. Ч рута година наступила. ѕише до ¬асюти: Ђ¬о >=м’€ боже, ти, пане полковнику н>=женський, >= вс>=, п>=д його рукою будуч>=њ, послухайте мого голосу, не погубл€йте отчизни. „и вам, Ч каже, Ч лучче оставатись п>=д рукою свинопаса =ванц€, чи п>=д лицарською рукою пере€славського —омка? «абудьмо вс€к>= чвари. Ќе час нам тепер враждовати, час за козацьку честь посто€ти. я, Ч каже, Ч жду в =чн>=. ’то Їсть в>=рний син своЇњ отчизни, збирайтесь до мого боку. Ќе попустимо гетьманськоњ булави в ледач>= руки…ї Ѕачить тод>= ¬асюта, що н>=куди д>=тись, давай старшину до =чн>= прохати, да й рушили вс>= з Ѕатурина. = € отсе, дещо впор€дкувавши, туди ж њду. “ак намовились м>=ж себе, щоб уже вс>=ма голосами —омка обрати >= прис€гу йому виконати, >= при йому вс>=м сто€ти.

Ч “ак чого ж га€тись? Ч каже Ўрам. Ч Ќа коней да до =чн>=!

Ч осподи! Ч сказав, дивуючись, Ѕ>=лозерець. Ч „и тебе господь сотворив >=з самого зал>=за, чи що? Ќ>= рани, н>= л>=та тебе не одол>=вають.

ј Ўрам йому:

Ч як треба р€тувати ”крањну, байдуже мен>= >= л>=та, й рани. ќбновитьс€ €ко орл€ юность мо€. Ќа кон€, на кон€! Ќ>=чого га€тись!

Ч fа вгамуйсь, бога ради! ’оть дух переведи, хоть чарку гор>=лки випий да закуси.

—€к-так осадив Ѕ>=лозерець Ўрама. Ўрам уже й сам тод>= почувсь, що треба дати соб>= п>=льгу.

¬ињхали з Ѕорзни. „и проњхали з дес€ток верст, чи н>=, €к назустр>=ч гонець до Ѕ>=лозерц€, щоб простовав уже п>=д Ќ>=жень.

Ч ¬>=йсько гетьманське п>=шло, Ч каже, Ч туди ще зранку, а —омко-гетьман з ¬асютою >= з >=ншою старшиною тож >=з =чн>= рушили. ”с€ старшина прис€гу виконала —омков>= на послушенство в ринков>=й церкв>= >=чанськ>=й, да, почувши, що вже бо€ре п>=д Ќ>=женем, просто з церкви на кон>= да й рушили до Ќ>=жен€.

Ч «аворушились наш>=! Ч каже Ўрам. Ч —лава тоб>=, боже! Ќу, не тратьмо ж часу й ми.

ѕовернули коней на Ќ>=женську дорогу; њдуть сп>=шно. ¬ињжджають на =чанський шл€х, недалеко од Ќ>=жен€, аж гл€нуть Ч >= —омко з ¬асютою њде. —таршина за ним купою. ѕов>=тавшись, Ўрам зараз >= питаЇ:

Ч ј що, пане гетьмане, €ково?

Ч Ќе журись, батьку, Ч каже —омко, Ч усе буде гаразд. ”же €к ми з паном «олотаренком уз€лись за руки, то нехай устоњть проти нас хто хоче. Ћубенський, ѕрилуцький >= ѕере€славський полки € виправив з ¬у€хевичем п>=д Ќ>=жень, а „ерн>=г>=вський буде туди сьогодн>= на н>=ч. „ого ж ти >=ще супишс€?

Ч “и кажеш, пане гетьмане, що з ¬у€хевичем полки виправив? Ч питаЇ Ўрам.

Ч « моњм генеральним писарем, Ч одв>=туЇ —омко.

Ч fа то-то ж! Ќе дав би € йому гетьманського бунчука п>=д таку годину.

Ч , батьку! Ч каже —омко. Ч “об>=-бо вже дуже знев>=рились люде.

Ч ј ти, синку, дуже багато ймеш њм в>=ри. я чував про ¬у€хевича дещо негарне.

Ч , год>=! “и мого ¬у€хевича не знаЇш. Ќ>=хто лучче його не вм>=Ї гамовати козак>=в: тим € й дав на сей день йому бунчук, а не >=ншому.

Ч ѕохмурна, похмурна година! Ч каже сам соб>= Ўрам.

Ч Ќе така ще, €к тоб>= здаЇтьс€, Ч сказав —омко.

Ч fай, боже! ј що ти скажеш про посп>=льство, що купитьс€ коло Ќ>=жен€, нехай бог криЇ, наче €к було на початку ’мельнищини? —е все брюховц>=!

Ч Ќ>=чого не скажу. ћен>= б>=льш њх жаль, н>=ж досадно; б>=льш досадно, н>=ж страшно. ѕоки в мене в табор>= козаки да гармати, € н>= про що й гадки не маю. “и думаЇш, може, мене дуже засмутили миргородц>= да полтавц>= з з>=ньк>=вц€ми? Ќе засмутили вони мене, а преогорчили. Ќе те мен>= шкода, що три полки одпало, а те, що честь, правда поламана.

Ђќ, голово ти мо€ золота! Ч подумав Ўрам. Ч оли б то так ус>=, €к ти, держались чест>= да правди! ј то на кого не згл€неш Ч ус€ке, мов зв>=рюка, про свою т>=лько шкуру да про св>=й берл>=г дбаЇї.

”њхали в м>=сто. “>=лько що перењхали алатовку-урочище, аж ось перегородила њм дорогу процес>=€: несли мертвого.

ѕитаЇтьс€ Ўрам:

Ч ого ховають?

ажуть:

Ч ¬>=йтенка.

Ч ўо сьогодн>= з fомонтовичем на божий суд ставав?

Ч “ого самого. Ќе послужила фортуна горопас>=. “>=лько ст€лись на шабл€х, зараз так >= положив його вражий кармазин.

Ч , н>=-бо! Ч перебив тут хтось >=збоку. Ч ѕерше fомонтовиченко влучив в>=йтенка по л>=в>=й руц>= Ч кров так >= задзюркот>=ла. ћ>=й батько сам там був, дак розказував. Ўарпонув та й каже: Ђод>=, буде з тебе!ї ј в>=йтенко: ЂЌ>=, або мен>=, або тоб>= не жити на св>=т>=!ї Ч Ђfак нехай же, Ч каже, Ч господь успокоњть твою душуї, Ч та й почав нал€гати ще б>=льш на в>=йтенка. ѕопл€мував його скр>=зь ранами. Ђй, Ч каже, Ч год>=! ѕожалуй сам себе!ї ј той маха та й маха наосл>=п, аж поки дано йому так, що й покотивсь, €к сн>=п.

Ч Ќехай, нехай! Ч каже ще один, >=дучи мимо. Ч ¬>=зьме колись >= наша!