Чорна рада

Ч ўо ти, Ч каже, Ч тут, пане осауле, сидючи дома, робиш? “ам у м>=ст>= коњтьс€ лихо!

Ч яке ж там у вас лихо? Ч питаЇ повагом винтовка.

Ч ћ>=шане, Ч каже, Ч гул€ють з козаками.

Ч Ќу, бгатику, Ч озвавсь „еревань, Ч дай, боже, >= пов>=к такого лиха!

Ч fа п>=дожди, доброд>=ю, Ч каже остомара, Ч через що й €к гул€ють? Ѕивсь на шабл€х молодий fомонтовиченко з в>=йтенком, да fомонтовиченко в>=йтенка й одол>=в.

Ч Ќу, так >= ам>=нь йому, дурню! Ч каже винтовка.

Ч јм>=нь? Ќ>=, ще сьому д>=лу не скоро скажуть ам>=нь. ќсь слухайте лиш. ћ>=щане повикочували на улицю бочки з пивами, з медом, з гор>=лкою, робл€ть в>=йтенков>= поминки на ввесь хрещений мир; так козацтво поскуплювалось, €к бджоли до патоки, да загуло так, що аж слухати сумно. ѕ’ють да лають усю городову старшину.

Ч Ќу так що ж? Ќехай соб>= лають, Ч каже винтовка.

Ч ќтак!.. ј се €к тоб>= здастьс€, що вс>= значн>= люде, що понањжджали на раду у Ќ>=жень, бо€тьс€ носа за ворота виткнути? озаки блукають купами по м>=сту да бу€ють, €к т>=њ бугањ в черед>=, Ч хочуть двори ламати да грабовати старшину.

Ч ј що ж ваш полковий судд€ робить? Ч спитав винтовка.

Ч ј судд€ й соб>= звонтпив, пане осауле. —трах хоть кого в>=зьме. оли б ще п>=д сю заверюху, п>=д сю чорну раду, €кого лиха не зчинилось.

Ч ўо буде, те й буде, Ч каже понуро винтовка.

Ч = тоб>= отсе байдуже, доброд>=ю?

ј що ж би мен>= робити?

Ч Ќа кон€ та гамовати козак>=в!

Ч ќтака! амуй йому козак>=в, коли полковницький п>=рнач у судд>=!

Ч fа що по тому п>=рначев>=! Ч каже остомара. Ч озаки судд>= >= ухом не ведуть, а тебе >= без п>=рнача послухають. ѕоњдьмо, бога ради, поњдьмо!

Ч ѕослухають, да не тепер, Ч каже винтовка, моргнувши €кось чудно бровами. Ч Ѕуде час, коли вони мене послухають, а тепер, коли п>=рнач не в мене, так € й не полковий старшина. Ќехай там хоть догори ногами Ќ>=жень перевернуть. ћо€ хата скраю, € н>=чого не знаю.

Ч ге-ге! Ч каже потиху сотник остомара. Ч “ак, мабуть, не брехн€ тому, що люде пронесли… ѕане осауле полковий! ѕоб>=йс€ бога! ћен>= здаЇтьс€, що ти щось недобре на нашого пана полковника компонуЇш.

Ч ѕане ордiю сотнику! Ч каже, засмi€вшись, винтовка. Ч ѕобiйс€ бога. ћенi здаЇтьс€, ти щось недобре на нас iз з€тем компонуЇш. ќсь обiд на столi, а ти розвiв не знать €ку розмову. —iдаймо лиш да пiдкрiплiмось, то чи не повеселiшаЇмо.

—>=в сотник остомара об>=дати, да й страва йому в душу не йде. ѕробовав то так, то с€к закидати оддалеки крючка, щоб вив>=дати, що в того винтовки на думц>=, так той же не так>=вський: зараз >= переверне його реч>= на жарти. ќд’њхав назад до Ќ>=жен€ н>= з чим.

Ч ѕослухай, братику м>=й любий! Ч озвалась тод>= „ереваниха. Ч як говорив ти з остомарою, то в мене чогось наче мороз поза шкурою п>=шов.

Ч ќсь лихо! Ч каже, обертаючи теЇ в жарт, винтовка. Ч „и не пристр>=в тебе, сестро, остомара? ” його, кажуть, ледач>= оч>=: гл€не на кон€, завидуючи, то >= конев>= не минетьс€.

Ч ќд пристр>=ту, братику, € дала б соб>= раду; а од твоњх речей голова в мене завернулась.

Ч Ѕо не ж>=ноче д>=ло до них дослухатись! Ч сказав понуро винтовка.

Ч ” такому, братику, великому случаю, €к оц€ рада, що громада, те й баба. Ќе перебивала € ваших речей козацьких за об>=дом; а зоставшись на самот>=, не во гн>=в тоб>=, скажу, що мен>= чогось страшно зробилось. ћи ж >=змалечку, брате, навчен>= закону божого… fуша в чолов>=ка одна, що в козака, що в ж>=нки: занапастивши њњ, другоњ не добудеш…

Ч ўо то значить жити п>=д самим иЇвом! Ч перебив њњ винтовка. Ч «араз >= видно чернечу науку. ј в нас у Ќ>=жен>= так ж>=нок розумн>= люде учать: ж>=ноча р>=ч коло прип>=чка!

fа й вийшов >=з св>=тлиц>=.

—тало вечор>=ти. ¬ернувсь ото ѕетро Ўраменко. –озказуЇ й сей, що бачив у –омановського ут>=. „ереваниха ж >=з Ћесею вжахнулись >= побл>=дли на виду, да й „еревань понурив голову, а винтовка, слухаючи, т>=лько всм>=хаЇтьс€. fивитьс€ „ереваниха на брата >= не йме очам своњм в>=ри: що зв>=дусюди над>=ход€ть непот>=шн>=њ в>=ст>=, ус€ке тривожитьс€, сумуЇ, а йому про все байдуже, йому мов у казц>= кажуть про тих зрадливих запорожц>=в да про т>=њ чвари.

„ом же отсе, Ч тепер спитаюсь €, Ч чом отсе ѕетро >= Ћес€ не зiйдутьс€ i поговор€ть? “о було таки хоть i стереглись одне одного, да все-таки й повiтаютьс€ й погутор€ть де про що, €к брат iз сестрою, а тепер бо€тьс€ й очей звести одне на одного. , шкода й питати! ™сть у них у обох €кась думка, тайна, невимовна. –адi б вони ту думку задавити, €к гадюку-спокусницю, а тим часом проти вол>= голубл€ть њњ в серц>=. “им-то вони й не сход€тьс€ докупи, тим бо€тьс€ й очей знести одно на одного.

«асумовала дуже „ереваниха, а „еревань, дивл€чись на нењ, й соб>=, мабуть, щось пораховав; смутний сид>=в за вечерею, смутний устав >= з-за столу. “>=лько кн€гин€ не зм>=нила своЇњ постави: €к та плакуча береза, що клонить >= в дощ, >= в погоду зелен>= в>=ти додолу, так >= вона, Ч чи хто см>=Їтьс€, чи хто плаче, у нењ з серц€ не сходить туга.

Ќа другий день, скоро повставали да повмивались ѕетро з „ереванем, €к ось >=де козак од винтовки.