Чорна рада

ќб>=дали добр>= молодц>= на трав>=, п>=д дубами, ус€кий кур>=нь особе, >=з своњм кур>=нним отаманом. f>=ди об>=дали в гетьманському курен>=; т>=лько батько ѕугач прийшов на трапезу до ирила “ура, >= то вже була велика честь усьому куренев>=. ирило “ур уступив йому своЇ отаманське м>=сто, а сам с>=в коло його. fва кобзар>=, сидючи навпроти њх, >=грали ус€ких лицарських п>=сень >= висп>=вували про Ќеча€, про ћорозенка, про ѕеребийноса, що здобули на всьому св>=т>= несказанноњ слави; висп>=вували >= про Ѕерестецький р>=к, €к козаки б>=довали да, б>=дуючи, серце соб>= гартовали, Ч >= про степи, >= про „орне море, >= про неволю, >= катергу турецьку, >= про здобич да славу козацьку; усе поважним словом перед товариством викладували, щоб козацька душа >= за трапезою росла угору.

ѕоблагословив ото батько ѕугач до трапези; ус>= вз€лись за св€тий хл>=б, ус€к вийн€в з кишен>= ложку (бо с>=човиков>= без ложки, що без люльки, ходити не годилось); €к ось ирило “ур, озирнувшись кругом, >= каже:

Ч х, братчики! ћен>= памороки забито ки€ми, а в вас, мабуть, >=зроду в голов>= клочч€. оли ж се в св>=т>= видано, щоб випроводити гост€ з коша натщесерце?

Ч ѕане отамане! Ч кажуть. Ч Ѕорони нас, боже, од такоњ скнарост>=! ѕро €кого се ти гост€ глаголеш?

оли ж тут саме >= йде Ѕогдан „орногорець >=з ѕетром.

Ч ќсь м>=й г>=сть! Ч каже ирило “ур. Ч —е, коли хочете знати, син паволоцького попа, той самий, що, €к стукнувсь >=зо мною за иЇвом, то аж поле всм>=хнулось.

–ад>= були ус>= братчики, побачивши Ўрамового сина. fавно вже вони чували про його лицарство. =нш>=, уставши, об>=ймали його, €к брата, друг>= пот>=сн€лись, щоб було йому м>=сце.

Ч —>=дай б>=л€ мене, синку, Ч каже батько ѕугач. Ч “и добрий козак. = батько тв>=й добрий козак, т>=лько здур>=в на стар>=сть. оли б ще й йому тут не склалось лиха, бо на рад>= без б>=ди не об>=йдетьс€.

Ч ўо буде, те й буде, Ч каже ѕетро, Ч а буде те, що бог дасть.

Ч ўо? ћоже, думаЇш, ваша в>=зьме? Ч крикнув гр>=зно супротив його батько ѕугач. Ч „ортового батька в>=зьме! Ќе дурно ми вчора з =ваном ћартиновичем стр>=чали царських бо€р, а вже стр>=чали ми њх не з порожн>=ми руками. ѕеревернемо ми догори усю вашу старшину!

Ч «наЇш що, батьку! Ч каже йому ѕетро. Ч Ўкода, що молодому старого не до ладу вчити, а € сказав би тоб>= гарну гуторку: не хвались, та богу молись!

Ч ћолились, козаче, ми вже йому добре, Ч одв>=туЇ батько ѕугач, Ч уже господь ус>= душ>= привернув до нашоњ сторони. ѕ>=двернемо тепер ми п>=д корито ваших полковник>=в та гетьман>=в; заведемо на ¬крањн>= >=нший пор€док; не буде в нас н>= пана, н>= мужика, н>= багатого, н>= вбогого; усе буде в нас обще…

, козаче, Ч каже знов ласкавим голосом, Ч да в тебе, бачу, нема ложки! ўо то не нашого пол€ €года! ” вас, городових, усе не по-людськи робитьс€: њд€ть >=з ср>=бних мисок, а ложки при душ>= катма. «роб>=те йому, хлопц>=, хоч >=з бересту або з скоринки ложку, а то скаже батьков>=: Ђ“ам враж>= запорожц>= голодом мене заморилиї. = так уже старий пеклом на нас дише.

Ќа об>=д у запорожц>=в мало подавали м’€сива, а все т>=лько рибу. fобр>= молодц>=, €к ченц>=, м’€са не любили. ѕосуда була вс€ дерев’€на: >= чарки, й кор€ки Ч усе з дерева. “рапезуючи, добре т€гнули братчики гор>=лку, мед, пиво, однак н>=хто не впивсь, так-то вже повт€гувались.

Ѕ>=льш од ус>=х пив на сей раз ирило “ур: хот>=в, мабуть, б>=даха завдати соб>= хмелю, щоб не так бол>=ли плеч>=, да й хм>=ль не подол>=в його. «робивсь т>=лько дуже веселий, >= €к устали з-за об>=д, да €к почали братчики танцювати п>=д бандуру, в>=н >= соб>= п>=шов навприс€дки; качавсь колесом >= виробл€в так>= викрутаси, що н>=хто б >= не подумав, що сього козака бито недавно ки€ми. «апорожц>= не навт>=шались >=з такоњ терпеливост>=.

ѕетро м>=й п>=сл€ об>=д хот>=в >=ти додому, так ирило “ур придержав його да й каже:

Ч ѕостривай, брате, >= € поњду. ѕ>=сл€ такоњ бан>= не довго покр>=пишс€. ѕеред товариством сором кволитись, а дома зал€жу до завтрього.

ќт, пога€вшись >=ще трохи, звел>=в ирило “ур ос>=длати двоЇ коней, да й поњхав з коша, шепнувши щось побратимов>=. fорогою ирило “ур точив ус€к>= бал€ндраси, дал>= й каже:

Ч ѕриставай, брате, в запорожц>=. якого тоб>= чорта тратити л>=та м>=ж тим нав>=сноголовим городовим козацтвом?

Ч ј що ти думаЇш? Ч каже ѕетро. Ч я вже й сам не раз про це м>=зковав.

Ч ќт люблю козака! Ч мовив запорожець. Ч якого б>=са доживешс€ ти в городах? ороди твоњ швидко вже догори ногами стануть.

Ч ўо вже й споминати про се, ирило? Ч каже ѕетро. Ч —ам € бачу, що б>=да надходить зв>=дусюди. ќднак скажи мен>= щиро, нехай би хто, а ти вже чого йдеш против —омка?