Чорна рада

Ч ирило! Ч каже Ўраменко. Ч ” тебе душа щира, козацька…

Ч ј вже ж не жид>=вська, Ч каже запорожець.

Ч ћи њдемо з панотцем на смерть у ѕаволоч.

Ч Ѕоже вам поможи: д>=ло не ледаче!

Ч ѕередай од мене два слова „ереван>=вн>=, передай так, €к з того св>=ту!

Ч fобре, Ч каже ирило “ур>= Ч передам.

ј чорногорцю потиху шепче:

Ч «наю наперед: €ку-небудь любосну н>=сен>=тницю.

Ч —кажи њй, що й на т>=м св>=т>= њњ не забуду! Ч каже ѕетро.

Ч fобре, скажу.

Ч Ќу, прощайте ж, братц>=, нав>=ки!

Ч ѕрощай, брате, Ч каже запорожець, Ч та не забувай >= нас на т>=м св>=т>=.

–оз’њхались. “од>= ирило “ур засм>=€всь да й каже:

Ч як-то ми тим св>=том завчасу пор€дкуЇмо! ј там, може, чорт€ки так припечуть, що й ус>= любощ>= к нечистому з голови вилет€ть!

XVIII

“епер би то отеЇ треба нам њхати сл>=дом за Ўрамом >= його сином, >= все, що з ними д>=€лось, по р€ду опов>=дати; т>=лько ж, €кби почав € виставл€ти в картинах да в речах, €к той “етер€ обл>=г ѕаволоч, €к хот>=в достати >= вистинати усе м>=сто за турбац>=ю супротив гетьманськоњ зверхност>= >= €к старий Ўрам головою своЇю одкупив полковий св>=й город, то б не скоро ще ск>=нчив своЇ опов>=даннЇ. Ќехай же останетьс€ та >=стор>=€ до >=ншого часу, а тепер скажемо коротко, що Ўрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до “етер>= >= прийн€в усю вину на одного себе. = “етер€, ока€нний, не усумнивсь його, праведного, €к бунтовника, на смерть осудити й, осудивши, повел>=в йому серед обозу в>=йськового голову одт€ти. “ак, зогнавши з св>=ту свого ворога, удовольнивсь, дав ѕаволоч>= впок>=й >= од>=йшов >=з в>=йськом до свого столечного м>=ста.

“ого ж року, вступаючи в ос>=нь, о св€тому —>=меон>=, одт€то голову й —омков>= з ¬асютою у город>= Ѕорзн>=, на ончар>=вц>=. Ѕрюховецький доказав таки свого, хоть п>=сл€ й прийн€в слушну кару од гетьмана fорошенка: пропав п>=д ки€ми собачою смертю.

“ак-то той щирий козарлюга >= п>=п, =ван Ўрам паволоцький, >= славний лицар —омко пере€славський, не врадивши н>=чого супротив лихоњ украњнськоњ дол>=, пол€гли од беззаконного меча шановними головами. ’оть же вони >= пол€гли головами, хоть >= вмерли лютою смертю, да не вмерла, не пол€гла њх слава. Ѕуде њх слава славна пом>=ж земл€ками, пом>=ж л>=тописами, пом>=ж ус>=ма розумними головами.

“ут би мен>= й ск>=нчити свою >=стор>=ю про ту чорну раду, про ту запорозьку оману; да хочетьс€ ще озирнутись на тих, що п>=сл€ тоњ б>=ди остались жив>= на св>=т>=.

ќдправивши по панотцев>= похорони, поплакавши да пожурившись, ѕетро недовго зага€всь у ѕаволоч>=. fумав був п>=ти на «апорожжЇ >= розпродав усе своЇ добро, да €кось >= звернув мисл>= на ињв. ќпинивсь козак коло ’марища. «вонтпив, однак, да й дуже, >=зблизившись до хутора. ¬орота були не причинен>=: не стер>=г њх ¬асиль Ќевольник. Ђћабуть, н>=хто не вернувсь у ’марище!ї Ч подумав ѕетро; серце занило. =де до хати. в>=тки коло хати позасихали >= позаростали бур’€ном. як ось чуЇ Ч наче хто сп>=ваЇ стиха. ЂЅоже м>=й! „ий же се голос?ї

Ѕ>=жить у хату, одчинив двер>=, аж так! = Ћес€ й „ереваниха обидв>= в пекарн>=.

Ч Ѕоже м>=й милий! Ч крикнула „ереваниха, сплеснувши руками.

ј ѕетро, €к ускочив у хату, то й став у порога, €к укопаний. ј Ћес€ €к сид>=ла на ослон>= коло стола, то так >= осталась, >= з м>=сц€ не зворухнетьс€. fа вже „ереваниха почала ѕетра обн>=мати; т>=лько вже тепер пригортала до себе з щирим серцем, €к р>=дного сина. ѕетро тепер уже см>=ло п>=дступив до Ћес>=, обн€в >= поц>=ловав њњ, €к брат сестру; а вона аж сл>=зоньками вмилась. fовгенько з радощ>=в не змогли до себе прийти; плакали, см>=€лись, розпитовали >= одне одному перебивали.

як ось у двер>= сунетьс€ „еревань. Ќасилу переступив через пор>=г од радост>=; т>=лько Ђбгатику!ї Ч да й кинувсь до ѕетра, розставивши руки; об>=ймаЇ, ц>=луЇ >= хоче сказати щось, >= все т>=лько Ђбгатику!ї Ч да й замовкне.

як же вже трохи вгамовались, тод>= „ереваниха посадила ѕетра на лавц>= >= сама с>=ла коло його (а Ћес€ з другого боку, >= обидв>= держались йому за руки) да й каже:

Ч Ќу, тепер же розкажи усе по р€ду, ѕетрусю, щоб ми знали, €к отсе тебе бог спас од смерт>=. Ќам сказано, що ти вже певно оддав з панотцем богов>= душу.

ј „еревань мостивсь, мостивсь, €к би ближче було слухати; с>=дав >= коло ж>=нки, >= коло дочки, так усе далеко >= треба голову наб>=к нагинати, щоб на ѕетра дивитись; дал>= вз€в да й с>=в напротив його дол>=, п>=добгавши п>=д себе ноги.

Ч Ќу, Ч каже, Ч бгате, тепер розказуй, а ми слухаЇмо.

ќт >= почав ѕетро усе опов>=дати, €к було в ѕаволоч>=. Ќе раз приймались ус>= плакати. як же д>=йшло до прощанн€ з панотцем, то „еревань так >= зарюмав та одною рукою сльози втираЇ, а другою ѕетра придержуЇ, щоб не казав дальш, поки переплаче. ј про „ереваниху да про Ћесю що вже й казати! ”с>= злились у одно серце >= в одну душу; >= т€жко було вс>=м, >= €кось рад>=сно.

Ч –озкаж>=ть же, Ч каже ѕетро, Ч >= ви тепер, €к ви викрутились од запорожц€ да добрались до ’марища?