Чорна рада

ѕостановив ирило “ур на в>=кн>= каганчик, а сам зблизивсь до понурого в’€зн€. “ой дивитьс€ на його мовчки. fостав запорожець >=з-за хал€ви ножаку >= показуЇ —омков>=. “ой >=зв>=в до неба оч>=, охрестивсь:

Ч ўо ж? Ч каже. Ч –оби, що тоб>= сказано робити.

ј ирило “ур сипким, гугнивим голосом:

Ч ’>=ба ж тоб>= не страшно вмирати?

Ч ћоже б, мен>=, Ч каже —омко, Ч й страшно було, €кби не було написано: ЂЌе убойтесь от убивающих т>=ло, душ>= же не могущих убитиЕї

ј “ур каже:

Ч “а се ти так м>=зкуЇш, поки не почув зал>=за за шкурою. ќсь ке лиш, € трошки р>=зону по грудин>=…

Ч јдова утробо! Ч крикне тод>= —омко. Ч Ќевже тоб>= мало моЇњ кров>=? “и ще хочеш навт>=шатись моњми муками! Ѕачу по твойому голосу, що ти, €к паскудний черв’€к, живучи п>=д землею, звик >=ссати кров христи€нську! “ак упивайс€ ж, гадино, у моЇ т>=ло! Ќе почуЇш ти, пакосний, €к —омко стогне!

Ч fобре, Їй-богу, добре! Ч каже тодi ирило “ур своњм голосом, ховаючи нiж на хал€ву. Ч й-богу! Ч каже. Ч ћенi здаЇтьс€, що € смик, а всi люде скрипки: €к поведу, так вони й грають! Ќе життЇ € на свiтi коротаю, а весiллЇ справл€ю.

Ч ўо се! Ч каже —омко. Ч Ќевже € од нудьги починаю з марою розмовл€ти? —кажи, на >=м’€ боже, чи справд>= ти ирило “ур, чи се вже мо€ голова починаЇ з печал>= туман>=ти?

«апорожець зареготав.

Ч ўе й питаЇ! ј €ка б же шельма, опр>=ч ирила “ура, пробралась до тебе через три сторож>=? “>=лько в>=н один зачаруЇ вс€кого так, що й сам не т€мить, що робить.

Ч ўо ж ти мен>= скажеш?

Ч ј от що € тоб>= скажу. fавай лишень м>=нька на одежу та виходь >=з с>=Їњ пакосноњ €мки. “ут т>=лько б гадин>= жити, а не чолов>=ков>=. ”подобав же чорт знаЇ що! “ам тебе п>=д ЅугаЇвим fубом жде такий же дурень, €к >= €: паволоцький п>=п >=з попен€м. ”же вертавсь у ѕаволоч, думав, що ти попавсь нав>=ки чорту в зуби, так њхав р€тувати паволочан. “етер€, бач, пронюхав, що тут коњть супротив його Ўрам, да, пронюхавши, >= давай тиснуть паволочан Ч притьмом хоче зруйновати м>=сто; так њхав Ўрам р€тувати. ј € послав козака навперейми. Ђѕостривай, Ч кажу, Ч попе, ще, може, вернемо сокола з кл>=тки!ї ј тут >= пом>=ж миром пустив таку поголоску, що —омко вже на вол>=, так куптесь та жд>=те гасла. “и, може, не знаЇш, сидючи тут, що вже розжовав ус€к харциз€ку =ванц€. “епер т>=лько гукнеш по ¬крањн>=, дак тис€ча тис€чу попихатиме та до тебе б>=гтиме. ѕ>=дн>=мутьс€ й т>=њ, що не були на рад>=, бо на раду позлазилась до =ванц€ т>=льки сама погань з ”крањни, а добр>= люде не пойн€ли гольт€пакам в>=ри. “им-то =ванець >=з поганц€ми таке лихо >= вкоњв! ј з «апорожжЇ теж т>=лько сам>= паливоди на ¬крањну вийшли, а що зосталось доброго, те все тепер за тебе, т>=лько озвешс€, руку пот€гне >= допомогу дасть. ўо ж ти мовчки слухаЇш, мов € тоб>= казку кажу?

Ч “ого слухаю мовчки, Ч одв>=туЇ —омко, Ч що з сењ буч>= путт€ не буде. Ѕагато розлив христи€нськоњ кров>= ¬иговський за те нещасне панство да гетьманство; багато й ёрусь погубив земл€к>=в, добиваючись того права, щоб над обома берегами гетьмановати; невже ж не уйметьс€ плисти по ¬крањн>= кров христи€нська н>= на часину? ќтеЇ € ще почну одного супротив другого ставити >= за своЇ право людську кров точити! Ѕо =ванець з козаками стоњть тепер м>=цно; щоб його збити, треба х>=ба усю ¬крањну надполовинити; а нав>=що? ўоб не Ѕрюховецький, а —омко гетьмановав!

Ч ќт же н>=, коли хочеш знати! Ч каже ирило “ур. Ч Ќе на те, щоб —омко гетьмановав, а на те, щоб правда уз€ла верх над кривдою!

Ч ¬>=зьме вона верх >= без нас, брате ирило. ћоже, се т>=лько на науку миров>= >= пустив господь ”крањну в руки харциз€кам. Ќе можна, мабуть, >=нше, €к т>=лько горем да б>=дою, довести людей до розуму.

Ч “ак оце ти зр>=каЇшс€ свого гетьманського права? Ч питаЇ ирило “ур.

Ч ј що ж би ти робив? ”же коли в мене були й други, й при€тел>=, були й полки, й гармати, да не благословив мене бог властвовати; други моњ >= >=скренн>=њ моњ оддалече мене сташа >= чуждахус€ >=мене моЇго; тай чого ж мен>= тепер супротив своЇњ дол>= пручатись?

Ч —тарий Ўрам не так думаЇ, Ч каже ирило “ур.

Ч fумав >= € гордо да несито, поки смерть не загл€нула мен>= в в>=ч>=.

Ч Ќу, дармо, Ч каже запорожець. Ч Ќехай воно буде соб>= €к хот€; т>=лько все ж таки у тебе в голов>= зосталось, думаю, довол>= мозку, хоч >= загл€нула смерть у в>=ч>=. Ќ>=чого тоб>= ждать обуха в сих р>=зниц€х, коли тоб>= одчинено наст>=ж двер>=. Ќа лиш, над>=нь в>=длогу та ще оцей персник про запас в>=зьми, то пройдеш скр>=зь огонь >= воду.

Ч ј кайдани? Ч спитав —омко.

Ч ўо нам кайдани? я призапас такоњ розрив-трави, що т>=лько притулю, дак >=к нечистому й порозпадаютьс€. е лиш сюди ноги.

Ч ѕ>=дожди, брате, Ч каже —омко, Ч скажи перше, а ти ж €к зв>=дси вийдеш?

Ч ўо тоб>= до мене? =ди лишень ти, а € найду соб>= дорогу…

Ч , н>=, м>=й голубе! —ього не буде. Ќехай той гине, на кого господь показав перстом своњм! „ужою смертю € вол>= куповати не хочу.