Чорна рада

ћ>=зкуЇ соб>= ледачий =ванець, ходючи по св>=тлиц>=, аж ось ув>=йшов вартовий:

Ч якийсь чолов>=к маЇ про негайне д>=ло €сновельможного спов>=стити.

fозволив гетьман позвати перед себе. ”в>=йшло €кесь опудало. Ќа голову насунув кобен€к, т>=лько оч>= видно, а сам у широк>=й семр€з>=; на спин>= чималий горб. Ѕрюховецький сам не знав, чого зл€кавсь; так уже гр>=шна душа його тривожилась.

Ч ’то ти такий?

Ч “ой, кого тоб>= треба.

” …ванц€ п>=шов мороз поза спиною.

Ч ого ж, Ч каже, Ч мен>= треба?

Ч “об>= треба такого, щоб заворожив на впок>=й етьманщину, бо он усюди, кажуть, купл€тьс€ круг пан>=в люде та компонують, €к би —омка на волю визволити; та й н>=женськ>= м>=щане шепот€ть про —омка, €к жиди про ћус>=€.

Ч ўо ж ти за чолов>=к?

Ч я чолов>=к соб>= м>=зерний Ч швець >=з «апорожж€, та €к пошию кому чоботи, то вже других не треба буде.

Ч як же ти заворожиш етьманщину?

Ч ј так. ѕ>=ду т>=лько та розкажу —омков>= тв>=й сон; зараз усе >= втихомиритьс€.

Ч fи€воле! Ч скрикнув Ѕрюховецький. Ч «в>=дки ти м>=й сон знаЇш?

Ч ќд усатого пацюка знаю.

Ч Ѕуде ж тому пацюков>=!

Ч ”гамуйсь, пане гетьмане, на сю годину; лучче подумай, €к од свого ворога скор>=ш одкараскатись, щоб через тебе та й ус>=м нам не було Ч сьогодн>= пан, а завтра пропав.

fовгенько помовчав Ѕрюховецький.

Ч ќдкрий, Ч каже, Ч голову; € подивлюсь, чи не нечистий справд>= до мене присус>=джуЇтьс€.

Ч Ќечистому багацько д>=ла й по монастир€х, Ч одв>=туЇ той да й одкинув в>=длогу.

Ѕрюховецький аж одшатнувсь:

Ч ирило “ур!

Ч :ить, пане гетьмане! Ѕуде й того, що ти знатимеш, хто був —омков>= катом, Ч каже ирило “ур >= накривсь >=знов в>=длогою.

Ч Ќевже ти оце в>=зьмешс€ за таке д>=ло? Ч питаЇ Ѕрюховецький.

Ч ј чому ж? Ч каже. Ч ’>=ба в мене руки не людськ>=?

Ч “и ж, кажуть, був трохи св>=й >=з —омком!

Ч “ак, €к чорт >=з попом. я вже давно на його чигаю, >= в иЇв>= Ч сам здоров знаЇш Ч трохи не доказав йому дружби. ј наш>= дундуки под€кували мен>= ки€ми. ќтака в св>=т>= правда!

Ч «а що ж ти на його злишс€?

Ч я то вже знаю, за що! ” мене сво€ приключка, а в тебе сво€. я в тебе не питаю, не питай >= ти в мене. Ќе гай мене, пане €сновельможний, та коли хочеш, щоб € тоб>= под€кував за сотницький ур€д, що настановив мене сотником, скажи мен>= т>=лько, €к до його добратис€.

Ч ќт €к, Ч каже. Ч ¬>=зьми ти оцей перстень. ѕропуст€ть тебе з ним, куди схочеш.

Ч арна каблучка, Ч каже ирило “ур. Ч ўе й сагайдак >=з стр>=лкою на печат>= вир>=зано.

ј Ѕрюховецький:

Ч —е, коли хочеш знати, той самий перстень, що пок>=йний ’мельницький зн€в у сонного Ѕарабаша. я сам њздив >=з сим знаком >= в „еркаси до Ѕарабашихи. ѕок>=йний гетьман подарував мен>= його на пам’€тку.

Ч ге! Ч каже ирило “ур. Ч ўо то з доброњ руки подарунок! “ак от в>=н на добро й здавс€, Ч да й вийшов >=з св>=тлиц>=.

=ванець сам пров>=в його за двер>=, а в>=н йому шепче:

Ч Ћ€гай спати, не турбуйсь. ѕеред св>=том приснивсь тоб>= сон, перед св>=том >= справдитьс€.

ѕ>=шов ирило “ур, похилившись, у своњй в>=длоз>= з горбом. Ќ>=хто б не п>=знав тепер його молодецькоњ ходи, н>= високого стану. “ак соб>=, наче горбатий д>=д. ”же надвор>= стемн>=ло. ќсь добираЇтьс€ в>=н до —омковоњ глибки. «араз у надв>=рн>=х дверей стоњть козак >=з ратищем. Ќаставив супротив ирила “ура ратище:

Ч еть!

Ч ј се що? Ч каже йому потиху ирило “ур, показуючи на руц>= перстень.

—коро вздр>=в сторож гетьманський знак, зараз >= одчинив двер>=.

«а тими дверима ще двер>=. =знов коло дверей козак… аганчик стоњть у ст>=н>= на в>=конц>=. = той пропустив мовчки, €к побачив перстень. «а тими дверми ще трет>= двер>= >= трет>=й козак при двер€х сторожем. ”з€в ирило “ур у його каганчик >= ключ од глибки.

Ч =ди, Ч каже, Ч до свого товариша. я буду спов>=дати в’€зн€, дак, може, таке почуЇш, що лучче б тоб>= на сей час позакладало.

ј той йому:

Ч “а € й сам рад зв>=дси заздалег>=дь убратис€. «наю добре, на €ку прийшов ти спов>=дь.

Ч Ќу, коли знаЇш, то й лучче, Ч каже запорожець. Ч л€ди ж, не входь сюди до самого ранку. ¬>=н п>=сл€ спов>=д>= засне.

Ч «асне п>=сл€ твоЇњ спов>=д>= вс€кий! Ч бурчав, зачин€ючи двер>=, сторож.

¬>=н же виходить у одн>= двер>=, а ирило “ур входить у друг>=. ”в>=йшов >= зараз запер двер>=. л€не, посв>=чуючи по глибц>= каганцем, аж у кутку сидить на голому ослон>= —омко. ќдним зал>=зом за поперек його вз€то >= до ст>=ни ланцюгом приковано, а друг>= кайдани на ногах замкнут>=. ” стар>=й подран>=й с>=р€чин>=, без по€са >= без сап’€нц>=в. ”се харциз€ки поздирали, €к уз€ли до в’€зенн€; т>=лько вишиваноњ ср>=блом да золотом сорочки посов>=стились >=зн>=мати. ¬ишивала ту сорочку небога Ћес€; >= по ковн>=ру, >= по пазус>=, >= по л€х>=вках широких рукав>=в повиписовала голубонька ср>=блом, золотом >= блакитним шовком ус€к>= кв>=тки й мережки; а „ереваниха подаровала њњ безталанному гетьманов>= на пам’€тку гостюванн€ в ’марищ>=. “ак отс€ т>=лько сорочка зо всього багатства йому осталась; >= чудно, >= жал>=сно було б ус€кому дивитись, €к вона у т>=й м>=зерний глибц>= >=з-п>=д староњ с>=р€чини на гетьманов>= с>=€ла!