Диригент

— Ендрю Алоїзій Дюпре, — пробурмотів він так, неначе уздрів привида. Потім ступив ще один крок. Здавалося, він поривався обійняти Дюпре, але натомість знову натягнув окуляри, взяв його за руку і з силою здавив між своїми долонями. — Тепер я знаю, що ситуація серйозна. Інакше тебе б тут не було.

Дюпре стиснув губи й озирнувся через плече, удаючи, ніби захоплюється базарним безладом цього дивного місця. Йому не хотілося дивитися в око Мейра. Він глянув угору, на пасма людського волосся різноманітних відтінків, що нагадували театральну завісу, натягнуту між колосниками. На столі стояла карафка з корком, де було повно зубів. Привертали увагу банки, де зберігалися безформні білі істоти, що навіки застигли в розчині формальдегіду. А ще — картонні ящики, забиті висушеними органами тварин, землею, білими та чорними порошками. Шовкові савани, на яких лишилися червонуваті й бурі відмітини від тіл, що роками лежали всередині, колихалися на прикріплених до стелі вішаках, немовби утримуючи душі своїх власників.

— Чого тобі треба?

Дюпре сунув руку до тієї ж кишені, звідки раніше діставав купюру, і витягнув якийсь список, написаний олівцем. Мейр нахилив голову, щоб прочитати його, після чого на дві секунди звів очі й впився поглядом у лице Дюпре.

— Але ж це не для тебе.

— Ні, це для Няньки.

— Для Няньки... — промурмотів Мейр і, розвернувшись, глянув у глиб підсобки, де працював його помічник. — Жаку! — гучно покликав він, високо тримаючи список над головою, аби чоловік міг розгледіти його здалеку. — Сподіваюсь, ти ще не зібрав речі petit enfant.

Сеньйор Клівленд хоче замовити дещо, і йому знадобиться шматочок.

12. Вікна

Новий Орлеан, Луїзіана

Джонсон передав Шарбу ключі від чорного джипа, досі припаркованого біля дверей відділку Восьмого округу. Новоорлеанець захоплено присвиснув, побачивши автомобіль ФБР.

— Чи далеко їхати до готелю? — спитав Джонсон, влаштовуючись біля Амаї на задньому сидінні. Білл і Булл зайняли передні місця, не лишивши їм вибору.

— П’ять хвилин машиною, десять-дванадцять пішки, — відказав Булл.

Попри те що кондиціонер працював на всю потужність, Амая відчувала жар у тілі — передвісник нічної лихоманки або початок сильного головного болю. Притиснувшись чолом до холодного скла, вона заходилася оглядати вулиці. Охайні яскраві будинки контрастували з іншими, що збереглися гірше. Традиційні shot gun

поєднувалися з французькою архітектурою і залишками іспанського колоніального стилю. Дошки з молодої сосни на кількох домівках (подекуди фасади були блискучими, а подекуди облізлими) свідчили про спробу захистити вікна. Дівчина переконалася, що припаркованих автівок ніде не було. І вони не зустріли жодної людини, якщо не рахувати тих, з ким перетнулися поблизу відділку. Звівши очі, вона смутно розгледіла обличчя жінки, що дивилася на них з вікна, притримуючи рукою мереживну завісу — своєрідне віяло, за яким можна було причаїтися і спостерігати за тим, що відбувається надворі. Пам’ять перенесла її до Елісондо, до вулиці Сантьяго, де вона тисячі разів бачила сусідок, що крадькома визирали з вікон. Амая була певна, що тоноване скло заважало жінці роздивитися її, але, попри це, коли незнайомка помітила автомобіль, вона, дотримуючись загальноприйнятих норм, розтиснула пальці і сховалася за завісою.

— Можна сказати, що евакуація пройшла успішно, — зауважив Джонсон, вивівши її зі стану задумливості. — Людей немає, машин майже не видно, більшість мешканців вдалися до заходів безпеки, аби захистити свої домівки...

Шарбу розвернувся до Джонсона і, здавалося, поривався щось сказати, але зрештою стримався. Він так довго впивався в нього очима, аж Амая почала боятися, що вони вріжуться у фасад якогось будинку, хоча автомобіль їхав житловою вулицею зі швидкістю двадцять п’ять миль на годину. Трохи згодом Шарбу знову зосередився на керуванні, не зронивши ні слова. Натомість відповів Джейсон Булл.

— Річ у тім, що Восьмий округ розташований в одному з найкращих місць Нового Орлеана. Дуже близько від районів, де гуляють туристи, лише за дві вулиці від Френчмен-стріт. Тут усього вдосталь: бари, ресторани, джазові клуби — можливо, не такі вишукані, як у Французькому кварталі, але достатньо привабливі, аби продати туристам відчуття, ніби вони перебувають у справжньому Новому Орлеані. Та все це брехня. Ми знаємо, що ви маєте їхати до готелю, що на вас чекає важлива робота, але ми не зможемо витягти вас завтра на вулиці, якщо ви ляжете спати, гадаючи, що бачили Новий Орлеан. Вам не вдасться переслідувати вбивцю, не знаючи місцевості, і ви не складете уявлення про наше місто, якщо не оглянете його більше. Дідько! Вас навіть поселили у клятому Французькому кварталі.