Дитинство. Молодість. Літня пора

Наступного дня я пішла до доньчиної школи, як я й попередила Кутзее, і попросила зустрічі з директором. Директор зайнятий, сказали мені. Я зачекаю, погодилась я. Я цілу годину чекала в кабінеті секретарки. Жодного приязного слова. Ніяких припрошень на кшталт «Може, вип’єте чашечку кави, місіс Насіменто?» Нарешті, коли стало зрозуміло, що я не піду, вони капітулювали й дозволили мені побачити директора.

— Я хотіла б поговорити з вами про уроки англійської мови в моєї доньки, — почала я. — Я б хотіла, щоб моя донька й далі ходила на ці уроки, але хочу, щоб вона мала справжнього вчителя англійської мови з належним дипломом. Якщо треба платити більше, я платитиму.

Директор дістала якийсь папір із підставки для течок.

— За словами містера Кутзее, Марія Реґіна має добрі успіхи з англійської, — сказала вона. — Це підтвердили й інші вчителі. Тож у чому, власне, проблема?

— Я не можу сказати вам, у чому проблема, — відповіла я. — Я просто хочу, щоб вона мала іншого вчителя.

Директриса була не дурна. Коли я сказала, що не можу розповісти, яка там проблема, вона одразу здогадалася, про що йдеться.

— Місіс Насіменто, — мовила вона, — якщо я розумію, що ви кажете, ви прийшли з дуже серйозною скаргою. Але я не можу діяти на основі такої скарги, якщо ви не готові говорити конкретніше. Чи справді ви скаржитесь на дії містера Кутзее щодо вашої доньки? Чи справді ви кажете мені, що в його поведінці було щось недоречне?

Вона була не дурна, але ж і я така сама. «Недоречне» — що означає це слово? Чи хочу я звинуватити містера Кутзее й підписати заяву, а потім ходити до суду, щоб мене розпитував суддя? Ні.

— Я не скаржуся на містера Кутзее, — сказала я, — я тільки прошу вас: якщо у вас є якась справжня вчителька англійської мови, чи може Марія Реґіна ходити до неї?

Директорці це не сподобалося. Вона похитала головою:

— Це неможливо. Містер Кутзее — єдиний учитель, єдина людина в нашому штаті, що додатково викладає англійську мову. Іншого класу, до якого могла б перейти Марія Реґіна, немає. Ми не маємо таких розкошів, місіс Насіменто, щоб запропонувати нашим дівчатам низку вчителів, серед яких можна обирати. Крім того, попри всю повагу до вас, чи здатні ви судити як слід про викладання містера Кутзее, якщо ми обговорюємо сьогодні лише його рівень як учителя?

— Містере Вінсенте, я знаю, що ви англієць, тож не сприймайте цього особисто, але є така певна англійська манера, яка доводить мене до сказу, і доводить до сказу багатьох людей, бо образу прибирають у шати гарних слів, немов у цукор, що огортає пігулку. Dago — думаєте, я не знаю цього слова, містере Вінсенте? «

Ти, португальська dago, — казала вона мені. — Як ти смієш приходити сюди і критикувати мою школу! Забирайся назад у халупи, з яких прийшла!»

— Я мати Марії Реґіни, — сказала я, — і тільки я можу сказати, що добре для моєї доньки, а що ні. Я не прийшла завдавати клопоту вам, чи містеру Кутзее, чи комусь іще, але кажу вам тепер, що Марія вже не ходитиме на уроки до цього чоловіка. Це моє останнє слово. Я плачу, щоб моя донька ходила до доброї школи, школи для дівчат, я не хочу, щоб вона ходила на уроки, де вчитель не є справжнім учителем, не має диплома і навіть не англієць, а бур.

Можливо, мені не треба було вживати це слово, воно було наче dago

, але я була сердита, я була спровокована. Бур — у її маленькому кабінеті те слово вибухнуло, мов бомба. Слово-бомба. Але не таке погане, як «божевільний». Якби я сказала, що вчитель Марії Реґіни з його незрозумілими віршами і прагненням домогтися, щоб його учениці палали яскравим вогнем, божевільний, тоді та кімната справді вибухнула б.

Обличчя директриси мов застигло.

— Місіс Насіменто, — сказала вона, — це я і шкільний комітет вирішуємо, хто має кваліфікацію, щоб викладати тут, а хто не має. На мою думку і на думку шкільного комітету, містер Кутзее, що має університетський диплом з англійської мови, має адекватну кваліфікацію для тієї роботи, яку він виконує. Ви можете, якщо хочете, забрати доньку з його класу, ба навіть можете забрати її зі школи, це ваше право. Але пам’ятайте, що кінець кінцем, від цього постраждає лише ваша донька.

— Я заберу її з класу цього чоловіка, але не забиратиму зі школи, — відповіла я. — Я хочу, щоб вона отримала добру освіту. Я сама знайду для неї вчителя англійської мови. Дякую, що прийняли мене. Ви думаєте, що я просто бідна жінка-втікачка, яка нічого не розуміє. Якби я розповіла вам усе про нашу родину, ви б побачили, як ви помиляєтесь. До побачення.

Утікачка. Вони знай називали мене втікачкою у своїй країні, тоді як насправді я прагнула втекти з неї.

Коли наступного дня Марія Реґіна прийшла зі школи додому, на мою голову впала справжня буря.

— Mamãe, як ти могла це зробити? — кричала вона на мене. — Як ти могла зробити це за моєю спиною? Чому ти завжди втручаєшся в моє життя?