Дитинство. Молодість. Літня пора

Протягом тижнів та місяців, відколи містер Кутзее приходив до нас, мої стосунки з Марією Реґіною були напружені. Але раніше донька ще ніколи не казала мені таких слів. Я намагалася заспокоїти її. Ми не такі, як інші родини, казала я їй. Інші дівчата не мають батька в лікарні і матір, що змушена принижуватись і заробляти кілька пенні, щоб дитина, яка вдома й за холодну воду не береться і не каже тобі «спасибі», могла брати додаткові уроки з того, додаткові уроки з сього.

Звичайно, ті слова були неправдою. Я не могла б бажати мати кращих доньок за Жоану й Марію Реґіну, дівчат серйозних і роботящих. Але інколи треба бути трохи суворою навіть до тих, кого любиш.

Марія Реґіна була така розгнівана, що не чула жодного мого слова.

— Я ненавиджу тебе! — кричала вона. — Думаєш, я не знаю, чому ти робиш це? Тому, що ти ревнива, тому, що не хочеш, щоб я бачила містера Кутзее, бо ти хочеш його для себе!

— Я ревную до тебе? Яка дурниця! З якої речі я повинна хотіти собі цього чоловіка, що навіть не є справжнім чоловіком? Так, кажу тобі: він несправжній чоловік. Що ти знаєш про чоловіків, ти, дитино? Чому, на твою думку, цей чоловік прагне бути серед юних дівчат? Невже, по-твоєму, це нормально? Чому, ти думаєш, він заохочує тебе мріяти, фантазувати? Таких чоловіків до школи і близько не можна підпускати. А ти — ти повинна бути вдячна! Я рятую тебе. А ти за те викрикуєш образи і звинувачуєш мене, рідну матір!

Я побачила, як її губи безгучно ворушаться, наче не було слів, досить гірких для того, що накипіло в неї на серці. Потім вона обернулася й вибігла з кімнати. За мить повернулася, вимахуючи листами, які отой чоловік, отой її вчитель, прислав мені, а я складала їх у бюро без ніякої особливої причини, я, звичайно, не цінувала їх.

— Він пише тобі любовні листи! — верещала донька. — І ти пишеш любовні листи йому! Це огидно! Якщо він ненормальний, чому ти пишеш йому любовні листи?

Звичайно, її слова були неправдою. Я не писала йому любовних листів, жодного! Але що я могла зробити, щоб бідолашна дитина повірила в це?

— Як ти сміла! — крикнула я. — Як ти сміла нишпорити в моїх приватних паперах?!

Як я хотіла тієї миті, щоб я була спалила ті листи, про які ніколи не просила!

Марія Реґіна тепер уже плакала.

— Мені треба було не слухати тебе! — хлипала вона. — Мені треба було не дозволити тобі запрошувати його сюди. Ти тільки зіпсувала геть усе.

— Бідолашна дитино! — мовила я й обняла її. — Повір мені, я ніколи не писала листів містерові Кутзее. Так, він писав мені листи, я не знаю чому, але я ніколи не відписувала. В цьому аспекті він мене не цікавив, анітрохи. Люба моя, не дай йому стати між нами. Я лише намагаюся захистити тебе. Він тобі не годиться. Він дорослий чоловік, а ти ще дитина. Я знайду тобі іншого вчителя. Я знайду тобі приватного вчителя, що ходитиме сюди на квартиру і допомагатиме тобі. Ми дамо собі раду. Вчитель не дорогий. Ми знайдемо кого-небудь, хто має належний диплом і знає, як підготувати тебе до іспитів. Тоді вся ця прикра справа лишиться позаду.

Тож оце і є розповідь, повна розповідь про його листи і клопіт, якого вони завдали мені.

— Листів більше не було?

— Був ще один, але я не розкривала його. На конверті я написала «Повернути адресантові» і лишила у фойє, щоб листоноша забрав його.

— Бачиш? — сказала я Марії Реґіні. — Бачиш, що я думаю про його листи?

— А як щодо уроків танців?

— Він припинив ходити. Містер Андерсон поговорив із ним, і він припинив ходити. Можливо, йому навіть повернули гроші, я не знаю.

— Ви знайшли іншого вчителя для Марії Реґіни?

— Так, я знайшла іншого вчителя, жінку, викладача на пенсії. Це коштувало грошей, але що таке гроші, коли йдеться про майбутнє твоєї дитини?

— Тож це був кінець ваших стосунків із Кутзее?

— Так. Абсолютно.

— Ви ніколи не бачили його знову, ніколи не чули про нього?

— Я ніколи не бачила його. Я подбала, щоб і Марія Реґіна ніколи не бачила його. Він, може, й повнився романтичних дурниць, але був надто голландець, щоб бути відчайдушним. Коли він збагнув, що я серйозна, що я не граюся з ним у якусь любовну гру, він припинив переслідувати мене. Він дав нам спокій. Його велика пристрасть виявилася зрештою не такою вже великою. А може, він знайшов когось іншого, щоб кохати.

— Може. А може, й ні. Може, він зберігав ваш образ у своєму серці. Або своє уявлення про вас.

— Чому ви кажете про це?

[Тиша.]

— Що ж, можливо, зберігав. Адже ви вивчали його життя і краще знаєте його. Для деяких людей не має значення, кого вони кохають, поки вони кохають. Можливо, він був саме такий.

[Тиша.]

— Як ви в ретроспективі бачите цей увесь епізод? Ви ще досі сердиті на нього?