Дитинство. Молодість. Літня пора

Хоча читати її — розчарування, бо зображення органів схожі на діаграми в наукових трактатах і навіть у розділі про пози немає нічого цікавого (вставляння чоловічого органа в піхву — тут неначе про клізму пишуть), хлопці пожадливо роздивляються книжку, просять позичити її.

Коли учні пішли на урок хімії, хлопчик лишив книжку в парті. Коли повернулися, брат Ґабріель, звичайно досить приязний, поглядав холодно і несхвально. Хлопчик переконаний, що брат Ґабріель відкривав його парту й бачив книжку; йому гупає серце, поки він чекає, що чернець оголосить про це й ганьбитиме його. Оголошення немає, але в кожній побіжній заувазі брата Ґабріеля хлопчикові вчувається завуальований натяк на зло, яке він, некатолик, приніс до школи. Стосунки між ним і братом Ґарбіелем зіпсовані остаточно. Хлопчик гірко шкодує, що приносив книжку, забирає її додому, кладе до шухляди і більше ніколи не зазирає до неї.

Якийсь час він та його друзі й далі збираються на перерві в кутку спортивного майданчика і розмовляють про секс. До цих розмов він долучає фрагменти, запозичені з тієї книжки. Але ці розмови вочевидь не досить цікаві, й невдовзі старші хлопці збираються вже окремо для власних розмов, під час яких раптом стишують тон, переходять на шепіт, вибухають сміхом. У центрі тих розмов — Біллі Овенс, йому виповнилося чотирнадцять років, він має шістнадцятирічну сестру, знає дівчат і є власником шкіряного жакета, який одягає на танці; можливо, він навіть уже мав статеві стосунки.

Хлопчик заприязнився з Тео Ставропулосом. Є чутки, ніби Тео moffie, гомосексуаліст, але він не готовий вірити їм. Йому подобається дивитись на Тео, подобається його гарна шкіра, колоритність і бездоганна стрижка, те, як зграбно сидить на ньому одяг. Навіть шкільна курточка з дурнуватими вертикальними смугами добре пасує йому.

Батько Тео — власник фабрики. Що, взагалі, робить та фабрика, ніхто до ладу не знає, але це щось пов’язане з рибою. Родина Тео живе у великому будинку в найбагатшій частині Рондебоша. Вона має так багато грошей, що діти безперечно б ходили до Єпископального коледжу, якби не факт, що вони греки. Оскільки вони греки й мають іноземне прізвище, їм доводиться ходити до школи Св. Йосифа, що, як розуміє тепер хлопчик, править за своєрідний кошик, у якому збирають хлопців, непридатних для інших шкіл.

Батька Тео — високого, елегантно вбраного чоловіка в темних окулярах — хлопчик бачив тільки раз. Його матір він бачить набагато частіше. Вона невеличка, струнка й чорнява, курить сигарети й водить синій «Б’юїк», що, кажуть, є єдиним автомобілем у Кейптауні, а може, й у Південній Африці, який має автоматичну коробку передач. Є ще й старша сестра — така вродлива, з такою дорогою освітою, така вигідна шлюбна партія, що їй не дозволяють показуватися на очі приятелів Тео.

Хлопців Ставропулосів привозять до школи вранці в синьому «Б’юїку», за кермом інколи сидить їхня мати, а найчастіше — шофер у чорній формі й картузі. «Б’юїк» велично заїздить на шкільне подвір’я, Тео і його брат виходять, машина від’їздить. Хлопчик не розуміє, чому Тео дозволяє таке. На місці Тео він би просив висаджувати його за квартал від школи. Але Тео незворушно сприймає жарти і глузи.

Якось після школи Тео запросив його додому. Прийшовши, хлопчик з’ясував, що їх чекають на обід. Тож о третій годині пополудні вони сіли за обідній стіл зі срібними приборами й чистими серветками, і слуга в білій формі подав їм біфштекс і картоплю-фрі, а потім стояв за стільцем Тео, поки вони їли, й чекав наказів.

Хлопчик зі шкури пнувся, щоб приховати свій подив. Він знав, що є люди, яких обслуговують слуги, але не усвідомлював, що й діти можуть мати слуг.

Потім батьки Тео і сестра поїхали за океан, — ширилася чутка, ніби сестра виходить заміж за якогось англійського баронета, — і Тео з братом перебралися до інтернату. Хлопчик сподівався, що цей досвід розчавить Тео, бо він відчує заздрість і злостивість решти інтернатських дітей, смак злиденних страв, негідність життя без приватного затишку. Крім того, думав, що Тео змусять постригтись, як і решту хлопців. Але Тео якось спромігся зберегти свою елегантну стрижку і, незважаючи на своє прізвище та незграбність у спорті, незважаючи на чутки, мовляв, він moffie, зберігав якимсь чином і свою ввічливу усмішку, ніколи не нарікав, ніколи не дозволяв собі бути приниженим.

Тео сидить, притулившись до хлопчика на його парті під картиною, де Ісус розкрив собі груди й показує пурпурово-рубінове серце. Вони начебто мали повторювати завдання з історії, а насправді тримають перед собою невеличкий підручник граматики, за яким Тео навчає його давньогрецької мови. Давньогрецької мови з новогрецькою вимовою: йому подобається ексцентричність цього заходу. «Aftós, — шепоче Тео. — Evdhemonía». «Evdhemonía», — шепоче він у відповідь.

Брат Ґабріель наставляє вуха.

— Ставропулосе, що ти робиш? — запитує він.

— Брате, я навчаю його грецької мови, — чемно й упевнено, як і завжди, відповідає Тео.

— Іди й сядь за свою парту.

Тео всміхається і йде до своєї парти.